Перший удар

Перші дні в університеті для Софії були схожі на постійне відчуття, ніби вона зайва. Вона вже звикла до великих коридорів, нових облич і шуму, але не до поглядів. Поглядів, які оцінюють, порівнюють. І майже завжди — не на її користь.

Марія Левицька стала єдиною людиною, з якою Софія могла нормально говорити. Вона завжди була поруч: показувала аудиторії, пояснювала викладачів, тягнула на перервах до їдальні і безкінечно щось розповідала.

— Тут головне — вижити перший місяць, — сміялась Марія. — Потім або звикаєш, або тебе “з’їдають”.

Софія лише ледь усміхалась. Вона не відповідала, але все запам’ятовувала.

Того дня пара з економіки закінчилась раніше. Викладачка дала завдання і відпустила групу. Софія вийшла з аудиторії разом з Марією, тримаючи конспекти в руках.

— Я в бібліотеку, — сказала Марія. — Ти зі мною?

— Я трохи пізніше, — відповіла Софія. — Хочу знайти буфет і купити води.

— Добре, тільки не загубись, — підморгнула Марія і пішла коридором.

Софія залишилась одна. Вона спустилась сходами на перший поверх і зайшла в невеликий студентський буфет. Купила воду, вийшла назад у коридор. І саме там усе почалось.

— Ой, дивіться, новенька.

Голос був жіночий. Холодний.

Софія підняла очі. Перед нею стояла дівчина з ідеально вкладеним світлим волоссям, дорогим макіяжем і впевненим поглядом. Поруч із нею — ще дві студентки, які одразу почали посміхатись.

— Ти ж та сама… стипендіатка? — протягнула вона.

Софія не відповіла одразу.

— Так, — спокійно сказала вона.

Дівчина усміхнулась ширше.

— Я Діана Савицька, — представилась вона, хоча в її тоні це звучало як “ти маєш це запам’ятати”.

Софія кивнула.

— Софія.

— Я знаю, — відповіла Діана. — У нас про тебе вже трохи говорять.

Софія відчула неприємний холод всередині.

— Справді? — тихо спитала вона.

— Ну… — Діана зробила вигляд, ніби замислилась. — Просто дивно, що ти тут.

Пауза.

— Не всі ж можуть дозволити собі таке навчання, правда? — додала вона і легко засміялась.

Дівчата поруч теж хихикнули.

Софія стиснула пальці на пляшці води.

— Я вступила за результатами, — сказала вона рівно.

— Звичайно, — кивнула Діана. — Просто цікаво, як довго ти тут протримаєшся.

Софія хотіла пройти повз. Але одна з дівчат зробила крок убік і випадково (або ні) зачепила її плече. Пляшка води випала з рук і впала на підлогу.

— Ой, вибач, — сказала дівчина, але в голосі не було жодного вибачення.

Софія нахилилась, підняла пляшку.

— Нічого, — коротко відповіла вона.

Діана дивилась на неї зверху вниз.

— Ти така… спокійна, — сказала вона. — Це або впевненість, або ти просто не розумієш, куди потрапила.

Софія підняла погляд. І вперше в її очах з’явилась твердість.

— Я розумію, — сказала вона тихо. — А от ти, здається, ні.

На секунду стало тихо. Усмішка зникла з обличчя Діани.

— Що ти сказала?

Софія не відвела погляд.

— Я сказала, що мені немає справи до ваших оцінок.

Пауза. І в цей момент поруч пролунав знайомий голос.

— Проблеми?

Софія обернулась.

Артем. Він стояв неподалік, щойно вийшов із коридору спортивного залу. Спортивна форма, мокре волосся після тренування, спокійний, холодний погляд. Він подивився спочатку на Діану. Потім на Софію.

— Ні, Артеме, все нормально, — одразу змінилась у голосі Діана. — Ми просто знайомимось.

Софія помітила це “Артеме” — занадто м’яке, занадто звичне. Він нічого не відповів. Лише коротко подивився на Діану ще раз. І цього вистачило, щоб вона трохи відступила. Артем перевів погляд на Софію. Довше, ніж тоді в аудиторії.

— Ти загубилась? — спитав він спокійним голосом.

— Ні, — відповіла вона.

Пауза.

— Тоді не затримуйся тут, — сказав він і вже збирався йти.

Ілля, його друг, тихо засміявся поруч:

— О, Романенко сьогодні всіх рятує.

Артем не відреагував.Він просто пішов далі.

Софія стояла на місці. Діана ще секунду дивилась на неї, потім усміхнулась:

— Тобі пощастило, що він був поруч.

І пішла слідом за іншими дівчатами.

Софія залишилась сама в коридорі. Вона підняла пляшку води, яку все ще тримала в руці, і повільно видихнула. Це був лише перший раз. Але вже зараз вона зрозуміла: цей університет не просто нове місце. Це поле бою. І вона тільки що зробила перший крок — не відступила.