Кілька слів після дива

Бабуся-пра завжди говорила, що після дива світ одразу стає кращим. Це неправда. Після дива світ зазвичай просто продовжує жити. Десь ламаються годинники, десь хтось не встигає на роботу, а десь кіт із болем стрибає на підвіконня, удаючи, що нічого не сталося. Диво не скасовує буденність — воно лише на мить дозволяє їй дихати інакше, наче хтось прочинив вікно в задушливій кімнаті й одразу ж тихо його зачинив. Я знаю це напевно.
Час повернувся до свого руху. Стрілки знову пішли вперед, і ніхто з людей не помітив, що між 2:57 і 2:58 у світі вмістилося значно більше, ніж зазвичай. Люди не пам’ятають таких речей — і, можливо, це на краще, бо якби вони пам’ятали кожне диво, серця були б  надто вразливими.
Кролик більше нікого не забирав. Не тому, що йому заборонили, а тому, що потреба зникла. Арета повернула його принцесі, й тепер він бавиться в королівських садах, гризе селеру й інколи завмирає, ніби дослухаючись до далекого відлуння минулого. Та страх до нього вже не повертається.
Арета…
Вона без питань повернулася додому. Її не цікавило ні те, що принцеса королівства мала таке саме ім’я й була на неї схожа, ні те, що сталося з чаклункою, ні те, куди подівся Дзвін Передвечір’я. Вона просто вирішила жити далі — з теплом у серці й пам’яттю про те, що навіть залізо може тріснути, якщо говорити до нього щиро.
Руфус тепер кульгає, коли певен, що за ним ніхто не стежить. Насміхатися з мене він перестав — майже. Зате іноді сідає зовсім близько, ніби вирішив, що цього разу самотність — не найкраща компанія.
А я…
Я записав цю історію не для того, щоб хтось повірив у Казковий Світ, а для того, щоб у потрібну мить хтось повірив у диво — навіть якщо воно незграбне й зовсім не схоже на те, яке описують у книжках.
Диво не завжди зупиняє час і не завжди сяє золотим пилком. Іноді диво — це просто мить, коли хтось перестає боятися.

Примітка автора

Для тих, кому важливо знати, чим завершилися події цієї історії:

Матінка Казкового Світу відправила чаклунку до Країни Жахів — місця, де кожен залишається сам на сам зі своїми страхами, й звідки майже ніхто не повертається.

А Дзвін Передвечір’я… Він повернувся на своє місце й лише після цього Матінка відновила зв’язок Часу з Казковим Світом. Світи знову рушили разом — кожен у своєму ритмі, майже. Руфусові час від часу доводиться виловлювати чарівних істот і повертати їх туди, де їм належить бути, разом з Аретою й Ґуґохе, які допомагають без зайвих слів, як ті, хто навчився берегти дива, — і одне з них сталося на Різдво, між 2:57 і 2:58.