Між Різдвом і світанком
Кілька слів до лиха
Жила собі дівчина на ім’я Арета — зазвичай саме так починає казки наш Оповідарій, але я не він, і це не казка.
Мене звати Ґуґохе — не Оповідарій і не чарівник, а той, хто лише нещодавно почав записувати історії. Досі я робив це легко, з усмішкою, ніби все завжди можна виправити жартом. Іноді навіть казав «хе-хе-хе» — щоб у диво було не так страшно вірити, бо, як говорила моя бабуся-пра: «Якщо хочеш диво — усміхнися, якщо ж лиха — плач». Я не плакав, а лихо все одно сталося — і не дрібне.
Я досі не знаю, чи варто це розповідати, та якщо ти читаєш ці рядки, значить історія вже обрала собі читача. Тож почну з того, що справді має значення. Різдво ще не встигло закінчитися, як хтось вдруге за день ударив у Дзвін Передвечір’я. Дзвін повертає час назад і зупиняє його у правильну мить — але лише тоді, коли в нього б’ють уперше за ніч. Перший удар дарує шанс переписати казку, другий — ламає саму ніч.
Коли я прилетів до Дзвону, його вже там не було, а Стрілки Часу рухалися безладно: то прискорювалися, то раптово зупинялися, немов утратили зв’язок із Казковим Світом. Зі словами «ой, лишенько!» полетів я геть, сподіваючись якомога швидше знайти Дзвін, хоча й не знав, що робитиму, коли його знайду.
#898 в Фентезі
#204 в Міське фентезі
#321 в Молодіжна проза
Відредаговано: 28.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
