9 розділ

Після офіційної частини конференції, коли всі вже трохи розслабилися, Лоліта підбігла до Євгена й Жадана, сповнена ентузіазму.

   — Пропоную не розходитись! — посміхнулася вона, клацаючи чергове фото на телефон. — Давайте прогуляємось, і знайдемо гарне місце, щоб відсвяткувати цей день.

   Жадан розсміявся:

   — Вже думав, що ти цього не запропонуєш. Куди йдемо?

   — Ой, тут є така класна вуличка з атмосферними кав’ярнями! — вона захоплено жестикулювала, ніби вже складала маршрут у голові.

   Євген спостерігав за нею, розглядаючи вогники, що вже почали загорятися на вечірніх вулицях Івано-Франківська. Йому не дуже хотілося участі в цій виставі для підписників Лоліти, але він вирішив не відмовлятися — все ж місто було красивим, а святкувати закінчення конференції не така вже й погана ідея.

   — Добре, ходімо, — коротко відповів він, закидаючи рюкзак на плече.

   Вони не поспішаючи, прогулювалися вузькими брукованими вуличками Івано-Франківська, занурюючись у вечірню атмосферу міста. Ліхтарі відкидали м’яке світло на фасади старовинних будівель, у повітрі витав запах кави та свіжої випічки. Лоліта, звісно, не упустила нагоди зафіксувати все на телефон.

   — Ось тут, до речі, дуже смачна кава, — сказала вона, вказуючи на невелику кав’ярню з дерев'яними віконницями й теплим світлом усередині.

   — То що, робимо паузу? — запитав Жадан, зупиняючись біля входу.

   — Чому б і ні, — знизав плечима Євген.

   Вони зайшли всередину, де пахло корицею та ваніллю. Замовили каву та кілька десертів. Лоліта відразу відкрила камеру й почала знімати сторіс.

   — А давай зробимо опитування, хто з нас вип'є каву швидше? — підморгнула вона, спрямовуючи телефон на Жадана.

   — Я пас, — Жадан відмахнувся.

   — Євген? — Лола перевела камеру на нього.

— Ти ж знаєш, що я не граю в ці соцмережеві штуки, — спокійно відповів він, обертаючи чашку в руках.

   — Але все ж погоджуєшся на фото зі мною? — хитро усміхнулася вона.

   Євген не відповів, зробивши ковток кави, і втупившись у вікно. Думками він був десь далеко.

Жадан вирішив задати нової теми:

   — Лоліта, а ти вирішила, куди йдемо після цього?

   — Є один хороший заклад неподалік. Там завжди збираються цікаві люди — лікарі, студенти, навіть викладачі інколи заходять. Кажуть, там найкращі коктейлі в місті.

   — Тоді варто перевірити, — хмикнув Жадан.

   Євген мовчки підняв брову, але не заперечував.

   — Якщо ми вже тут, то варто побачити нічне життя Франківська. 

   Євген кивнув, хоча його думки були далеко. Він глянув на телефон — від Олесі досі не було жодного повідомлення. Це дратувало більше, ніж він в цьому зізнавався.

   Викликане таксі, доправило їх до центру міста. Компанія опинилася біля одного з популярних лаунж-барів. Вивіска м'яко мерехтіла неоновим світлом, а зсередини лунав приємний гул розмов, і ненав’язлива музика.

   — Сюди нам і треба, — задоволено сказала Лола, впевнено заходячи всередину.

   Бар був наповнений людьми, але їм вдалося знайти вільний столик біля панорамного вікна. Лола одразу ж витягла телефон, почала знімати сторіс, проводячи камерою по їхньому столику.

   — Тільки не кажи, що знову прямий ефір, — скривився Жадан.

   — Ні-ні, просто пару кадрів, — відповіла вона з усмішкою, хоча було очевидно, що вона зловила вдалий момент, коли Євген виглядав максимально брутально в м'якому освітленні бару.

   Поки офіціант приносив коктейлі та легкі закуски, розмова точилася навколо конференції. Лола вміло переводила її в потрібне русло, згадуючи власний виступ, захвалюючи себе й жартома глузуючи з інших.

   — До речі, Євгене, — сказала вона після чергового ковтка коктейлю, — а пам’ятаєш, як ми з тобою… ну, ти знаєш…

   Жадан в здивуванні підняв брову. Євген відкинувся на спинку дивану, та поглянув на неї.

   — Давно це було.

   — Так, але такі моменти не забуваються, — Лола кокетливо провела пальцем по краю келиха.

   — Особливо, коли вони постійно у твоєму блозі, — не втримався Жадан.

   Євген глянув на нього з певною вдячністю. Лола слабко усміхнулася на це, але в її погляді промайнув виклик. Через годину, коли алкоголь зняв усю напругу, блондинка раптом піднялася з місця й потягнула Євгена за руку:

   — Ходімо, тут поруч є фотозона, треба зробити кілька кадрів.

   — Я не для твого контенту сюди прийшов, — він огризнувся, але вона вже впевнено тягнула його за собою.

   Жадан лише посміявся, підморгнувши їм услід.

   За кілька хвилин Євген і Лола опинилися у невеликій лаунж-зоні бару, де м’яке світло створювало атмосферу камерності. Вона швидко навела телефон, зробила кілька знімків, а потім, відкинувши волосся назад, уважно глянула на нього.

   — Знаєш, ти не змінився.

   — Ти теж, — сухо відповів він.

   — Ну, може, трошки, — вона кокетливо усміхнулася. — Але ти все такий же… неприступний.

   — Лола… — він зітхнув, не бажаючи затягувати цей діалог.

   — Ох, не починай, — вона махнула рукою. — Я просто хочу сказати… добре, що ми можемо говорити, як дорослі люди.

   Євген не відповів. Натомість, хлопець дивився їй прямісінько в очі, неначе вів зорові баталії з грімучкою. В його голові промайнула думка: чому вона знову намагається бути поруч?

   Коли Лола знову відійшла до знайомих, Євген відчув легке полегшення, але його не покидало відчуття, що час тягнувся надто повільно. Майже увесь вечір, Жадан намагався якось розрядити атмосферу та підтримувати друга, від чого Євгену звісно ж було краще, проте – не цього він хотів. Хлопець відкинувся на спинку крісла, поглядаючи на гостей бару, що безтурботно проводили час. Всі ці обличчя, які зливалися в одну загальну масу, здавалися такими чужими.

   Вкотре за цей день, хлопець дістав свій телефон і, немов автоматично, відкрив чат з Олесею. Він уважно прочитав її останнє повідомлення. Після чого, ще раз і ще раз, допоки не збився з думки. Вона була така проста, така щира у своїх словах, і це інколи лякало його.