2 розділ

Будильник пролунав о 6:30, і Олеся зі стогоном перевернулася на інший бік, ховаючи обличчя в подушку. Голова ще була важкою після вчорашнього тренування, а думки… Вони крутилися навколо однієї людини.

"Спільний семінар із п’ятим курсом."

Зітхнувши, вона підвелася і потягнулася, намагаючись остаточно прокинутися. У гуртожитку ще панувала тиша, лише десь у сусідній кімнаті грюкнули двері.

Дівчина піднялася, знайшла халат і попрямувала до душу. Гаряча вода допомогла розслабити м’язи після вчорашнього дня ніг, але думки від цього легшими не стали.

"Чому я взагалі так на нього реагую?"

Вона й сама не знала. Це ж просто хлопець, нахабний і самовпевнений, як і більшість старшокурсників. Але в його погляді було щось таке, що змушувало її губитися.

Повернувшись у кімнату, вона відкрила шафу й задумалася, що вдягнути. Її стиль завжди був класичним, але сьогодні їй хотілося виглядати… впевненіше? Хоча перед ким вона взагалі виправдовується?

Зрештою, вона обрала білу сорочку, чорні штани та акуратно зав’язала волосся у низький хвіст. Коли подивилася в дзеркало, кутики губ ледь помітно смикнулися.

"От і чудово. Я готова."

Вона взяла сумку, перевірила, чи всі конспекти та халат на місці, і вийшла з кімнати. І як тільки зачинила двері, перед нею виринула Карина.

— О, нарешті ти! Я вже думала, що ти проспиш.

— Я не сплю так довго, — закотила очі Олеся.

— Та я знаю, — сусідка посміхнулась і швидко окинула її поглядом. — Щось ти сьогодні занадто… ділова.

Брюнетка знизала плечима.

— Просто семінар.

— Ага, семінар. З п’ятим курсом, — підморгнула Карина. — Думаєш, він там буде?

— Карино…

— Та що ти, я просто питаю, — вона зробила невинний вираз обличчя.

— Ну все, ходімо, інакше займатимемо останні місця.

Дівчина знову тяжко зітхнула й рушила вперед.

"Це просто семінар," — сказала вона собі ще раз. Але десь у глибині душі відчувала: цей ранок — лише початок чогось більшого…

Аудиторія гуділа. Вона ніби поділилася на кілька міні-всесвітів: хтось жваво переглядав конспекти, намагаючись в останній момент вивчити потрібний матеріал, інші — голосно жартували, знімаючи напругу перед семінаром.

А ще були вони — дівчата з п’ятого курсу.

У всіх, без винятку, були накинуті білі халати, відпрасовані до ідеальної рівності. Деякі навіть носили бірки з іменами, додаючи собі серйозності. Їхні парфуми змішувалися в повітрі, створюючи легкий аромат, що контрастував із запахом стерильності, який завжди відчувався в університеті.

Одна з дівчат, висока брюнетка з яскравою помадою, впевнено йшла між рядами, роздаючи флаєри. Її халат був недбало розстебнутий, що більше нагадувало стиль лікаря, який вічно поспішає.

Олеся теж була в білому халаті, хоча завжди носила його акуратно застебнутим.

— Напружена атмосфера, правда? — Карина присіла поруч, поправляючи рукав халата, і розгорнула флаєр. — Вони так активно роздають їх, ніби це запрошення на елітний вечір.

— Ага, ще й із таким виглядом, ніби вони вже справжні лікарі, а ми тут просто діти на екскурсії, — буркнув Олексій, їхній одногрупник.

Олеся краєм ока глянула вперед. Біля кафедри стояла група п’ятикурсників. Вони теж були в халатах, але носили їх по-різному: хтось закочував рукави, хтось залишав розстебнутими.

Євген стояв, спокійно спираючись на кафедру, і щось обговорював із Жаданом. Його халат теж був розстебнутий, а під ним — темна футболка, яка контрастувала з білим. На зап’ясті виблискував годинник.

Її погляд затримався на ньому трохи довше, ніж варто було б.

І саме в цей момент він підняв очі. Їхні погляди зустрілися.

Хлопець ледь нахилив голову, ніби вітаючись, і цього разу його усмішка була менш зухвалою, але все ще самовпевненою.

Вона швидко відвела очі й сіла на своє місце.

— Ой, ти бачила? — Карина ледь не штовхнула її ліктем.

— Не починай, — тихо відповіла дівчина, дістаючи з сумки зошит. Незабаром до них підсіли інші одногрупники.

— Ти тільки подивися на них, — озвався Олексій. — Уявляють із себе королів університету. Особливо цей ваш Євген!

— Він не мій, — автоматично виправила Олеся.

— Ага, скажи ще, що він тобі не подобається! — хмикнув Андрій.

Дівчина лише підняла брови:

— А з чого ви взяли, що він мені подобається?

— Ну-у, — Карина хитро всміхнулася. — Ти ж завжди така байдужа, а тут…

— А тут що? — Олеся схрестила руки.

— Тут ти випадково не відводиш погляд, — підморгнула Тетяна.

— І взагалі, ти бачила, як він на тебе дивиться? — додав Андрій.

— Він так дивиться на всіх, — відмахнулася вона.

— Ну-ну, — хлопці переглянулись, а Карина лише загадково усміхнулася.

— Я його взагалі не розумію. На що йому ця показуха?

— Не думаю, що він щось показує, — втрутилася Карина. — Просто він такий.

— Ну, звичайно, він же "легенда п’ятого курсу", — скривився Олексій.

Олеся мовчки дивилася на свої записи, вдаючи, що вся ця розмова їй нецікава.

Але правда була в іншому.

Вона теж не розуміла Євгена.

І саме це її дратувало найбільше.

Двері відчинилися, і до аудиторії зайшли викладачі. Вони мали незвично добродушний вигляд — чи то через цікавий формат семінару, чи то через інші причини.

— Ну що ж, почнемо? — усміхнувся один із професорів.

Все інше вона обміркує пізніше. Зараз — тільки навчання!

Але, звісно, Євген мав інші плани…

Викладач усміхнувся, починаючи семінар:

— Сьогодні ми поговоримо про один із найважливіших аспектів медицини, який часто забувається на практиці, — психологічний стан пацієнта. Стрес, депресія, тривога — всі ці фактори можуть бути не менш важливими за фізичні симптоми. Вони впливають на кожен орган і можуть кардинально змінити перебіг захворювання.