1 розділ

Її погляд зустрівся з його очима.

Блакитноока навіть не встигла подумати, чи варто їй відвести очі — щось у його погляді змусило її завмерти. Глибокий, уважний, він ніби оцінював її, але без очевидної зухвалості. Хлопець просто стояв, ніби нічого особливого не відбувалося, та всередині Олесі раптом з’явилося відчуття, що він бачить більше, ніж показує.

Вона проковтнула клубок у горлі й швидко перевела погляд на підлогу, відчуваючи, як серце чомусь почало битися швидше. Що це зараз було? Дівчина не знала, чи його погляд справді мав у собі щось особливе, чи вона просто надто вразлива після виснажливої лекції.

Її думки перервав низький, трохи хриплуватий голос:

— Це твоє?

Олеся здригнулася й нарешті підняла голову. Євген тримав у руках знайому книгу.

— Що? — не одразу зрозуміла вона.

— Викладач кликав тебе, щоб повернути. Але ти, здається, була... зайнята.

На мить у куточках його губ з’явилася ледь помітна усмішка. Олеся відчула, як по спині пробіг холодок — від здивування чи від чогось іншого, вона ще не могла зрозуміти.

— Ой… дякую, — швидко взяла книгу, намагаючись не торкнутися його руки.

Хлопець нічого не відповів. Лише ще мить дивився на неї, немов намагався щось сказати без слів. А потім розвернувся й пішов назад в аудиторію, залишивши її сам на сам зі своїми думками. Спустившись на перший поверх, біля буфету вона побачила Карину, яка поспішала зайняти чергу.

— Ти як? — запитала подруга, помітивши, що подруга виглядає розгубленою. — Ти зовсім відстала від реальності. Чого така напружена?

Олеся знизала плечима, намагаючись виглядати спокійно.

— Просто думала про лекцію… і про те, що мені потрібно більше часу виділити на підготовку до модульних.

— Ой, та годі! Ти ж розумна, все здаси! Це мені треба переживати — у мене ще навіть двійки у тієї баби не закриті.

Настала їхня черга. Олеся замовила капучино й узяла заварне тістечко, сподіваючись, що солодке допоможе хоч трохи розслабитися. Карина взяла американо з молоком, і вони сіли за вільний столик у кутку.

— Слухай, а ти щось зрозуміла з того, що казав сьогодні Павлович?

— Якщо чесно, не дуже, — вона зітхнула. — Він так швидко пояснював іннервацію, що я ледь встигала записувати. А коли почав про клінічні випадки — взагалі загубила нитку.

— Блін, я теж! — скривилася Карина.

— Особливо отой випадок з пацієнтом після травми… Там про який нерв ішлося?

— Про променевий. Він відповідає за розгинання кисті й пальців. Якщо він пошкоджений, виникає "звисаюча кисть".

— Ох, як добре, що ти все це пам’ятаєш! Я вже уявляю, як на модульному сиджу з квадратними очима й тупо дивлюся на білет.

— Ну, давай домовимося: якщо в тебе буде білет про іннервацію, просто глянь на мене — я тобі телепатично передам відповідь, — пожартувала Олеся.

Подруга розсміялася.

— Домовились! А якщо що, я тобі підкажу, як не звалитися у голодний непритомний стан на чергуванні. У мене є перевірений метод: ховати шоколадку в халаті.

Олеся теж усміхнулася, хоча думки про хлопчину досі не давали їй спокою.

Після насиченого дня, вона швидко попрямувала додому. Як тільки вона зачинила двері гуртожитку, швидко витягла з шафи спортивний одяг — білий топ і чорні лосини, зав’язала волосся у високий хвіст. Взявши навушники, увімкнула улюблений плейлист і рушила до спортзалу.

Тільки-но переступила поріг, як гучний бас наче увійшов у її тіло, зливаючись із ритмом серця. Вона підійшла до бігової доріжки, виставила комфортну швидкість і почала бігти.

Кожен крок, кожен удар підошви по покриттю — це був спосіб заглушити те, що крутилося в голові.

Його погляд.

Його мовчання.

Чому це так зачепило її?

Минуло двадцять хвилин, коли вона, нарешті, натиснула стоп і зійшла з доріжки. Підняла погляд і... завмерла.

Євген.

Він стояв біля стійки з гантелями, п’ючи воду з пляшки. Темна футболка облягала його торс, рукави були трохи підкочені, відкриваючи частину татуювань. Його погляд ковзнув по ній — швидко, без видимого здивування.

— Не знала, що ти теж тут займаєшся, — її голос прозвучав спокійніше, ніж вона відчувала себе всередині.

Красень злегка усміхнувся, кидаючи пляшку назад у сумку.

— Багато чого про мене не знаєш.

Її пальці мимоволі стиснулися в кулак. Здається, спортзал більше не здавався тим місцем, де можна втекти від думок…

Дівчина глибоко вдихнула, видихнула й силою змусила себе зосередитися на тренуванні. У телефоні був чіткий план занять — сьогодні день ніг. Вона поставила вагу на тренажері для жиму ногами, зробила перший підхід, потім ще один, намагаючись абстрагуватися від присутності Євгена.

Та його погляд вона відчувала шкірою.

Ні, вона не буде звертати увагу. У навушниках голосно звучала улюблена пісня, і це трохи допомагало. Головне — не думати про нього. Не думати про те, як його футболка обтягує плечі, не згадувати той самий погляд раніше в аудиторії…

Вона перейшла до присідань з гантелями, потім до випадів, а коли дійшла до розтяжки, її м’язи приємно палали від навантаження. Олеся потягнулася, закривши очі, і в цей момент почула низький, трохи насмішкуватий голос:

— Міс блакитні очі, якщо ви знаєте, як мене звати, то будьте ласкаві назвати своє ім'я?

Вона різко відкрила очі й зустріла його погляд. Євген стояв біля лавки, не кваплячись витираючи рушником руки, а на губах грала знайома ледь помітна усмішка.

— Олеся, — відповіла вона без емоцій, намагаючись не піддаватися на провокацію.

— Приємно познайомитися, Олеже, — кивнув він, ніби серйозно.

Дівчина закотила очі.

— Олеся.

— Так і думав, що десь помилюся, — він зітхнув. — Ну нічого, я швидко вчуся. Наприклад, уже знаю, що ти не любиш, коли на тебе дивляться під час тренування.

Олеся здригнулася.