Розділ 29 — Пропозиція, яка змінює все

Після всього хаосу з Іванкою, після батьківських зборів, де вона сиділа тиха, але з піднятою головою, Настя повернулася додому виснажена, але спокійна. Вона відчувала: щось у її житті рухається. Наче всесвіт готує сюрприз.

Телефон завібрував.
Номер — незнайомий.

Вона вагалася секунду, але все ж натиснула «прийняти».

— Доброго дня, це редакція “ЛітПрайм”. Ми читали ваші розділи в онлайн-бібліотеці. Ви авторка “Серце на передовій”, так?

У Насті серце стрибнуло.
Голос був упевнений, професійний, теплий.

— Так… Це я, — сказала вона тихо.

— Нам дуже сподобалась ваша подача. Ви пишете чесно, емоційно, живо. Ми хочемо запропонувати вам співпрацю.
Пауза.
— Чи розглядаєте ви можливість видання своєї книги офіційно? Паперовий формат, електронний і аудіоверсія.

Настя завмерла.
Всі ті дні, коли вона писала ночами.
Всі сльози, нерви, сумніви.
Всі слова, що лилися з душі.

Невже… це реально?

— Я… Я не знаю, що сказати… — шепотіла вона. — Це моя мрія.

— Тоді здійснюйте її. Завтра можемо провести онлайн-зустріч і обговорити умови. Нам потрібен тільки ваш дозвіл почати роботу над договором.

— Так, — уже впевнено сказала Настя. — Я згодна.

Коли вона поклала слухавку, ноги підкосилися.
Вона сіла на підлогу й засміялася — від щастя, від напруги, від того, що життя інколи повертає в той бік, де ти навіть не чекаєш.

Саме в цей момент у кімнату забіг Артем.

— Настю, ти чого на підлозі? Знов хтось нерви зробив?

Настя підняла на нього очі — блискучі, щасливі.

— Ні… Артем, мені запропонували видати книгу.

Артем замовк.
Потім широко усміхнувся й підняв її на руки, закрутивши в повітрі.

— Оце моя сестра! Я ж казав, що ти вирвешся звідси, люди побачать твій талант!

Настя сміялась і плакала одночасно.

— А тепер, — серйозно додав Артем, — коли ти станеш відомою письменницею, я буду казати, що знав тебе ще до того, як це було модно.

Настя штовхнула його легенько.

— Дурний. Ти завжди будеш поруч.

Вони стояли в кімнаті, сміялися, обіймалися — і в цей момент Настя відчувала:
її життя починається заново.

Після короткого святкування з Артемом Настя лишилася в кімнаті сама.
Вікно було прочинене, у нього заходив теплий вечірній вітер.
У голові не влягалися події дня — усе надто швидко, надто реально.

Вона відкрила ноутбук.
На екрані миготів документ — її книга, її історія, її біль і любов.

Настя прокрутила текст, торкаючись клавіатури так, ніби це була доля.
І тихо сказала, ніби самій собі:

— Я зроблю це. Я напишу так, щоб люди відчули кожне слово.

У двері знову постукали.

— Можна? — виглянув Назар, нерішучий, злегка напружений.

Настя підняла очі.
Він не смів заходити без дозволу після всього, що сталося.

— Заходь, — сказала вона спокійно.

Назар переступив поріг, витер долонями брюки, ніби хвилювався.

— Я чув… ну… Артем розказав… — він глибоко вдихнув. — Що тобі пропонують видати книгу. Це… круто. Дуже.

— Дякую, — Настя кивнула, не зовсім розуміючи, чому він прийшов.

Назар підняв погляд — щирий, трохи винний.

— Я хочу, щоб ти знала… я пишаюсь тобою. І… якщо колись тобі буде потрібна допомога з текстами, чи просто відволіктись — я тут.

Настя відчула тепло всередині, але мусила поставити межі.

— Назаре, дякую. Але зараз… мені треба розібратися з собою. І з усім, що відбулося.

— Знаю, — він сумно всміхнувся. — Я не тисну. Просто… хотів сказати, що ти сильна. І якщо ти стала авторкою — значить, так і мало бути.

Він розвернувся, але на порозі додав:

— І не давай нікому збивати себе з дороги. Ти варта більшого, ніж думаєш.

Коли двері зачинилися, Настя глибоко вдихнула.
Ці слова були потрібні їй більше, ніж вона думала.

Вона знову сіла за ноутбук.
Курсор мерехтів, ніби кликав до дії.

Настя посміхнулася і почала писати перший рядок нового розділу.

Так завершився день, що змінив її життя.
День, у який вона отримала шанс.
День, коли вона нарешті повірила:
те, про що мрієш — може стати реальністю.