Розділ 5 Публікація, яка все змінить

Настя сиділа перед ноутбуком у своїй кімнаті, затискаючи чашку гарячого чаю двома руками. Серце билося швидше, ніж пальці по клавіатурі. Сторінка Букнету світила холодним білим світлом, а курсор мерехтів у полі “Опублікувати нову книгу”.

— Ти ж хотіла цього, Настю, — прошепотіла вона сама собі.

Вона переглянула перший розділ ще раз.
Перевірила назву.
Опис.
Жанр.
Теги.

“Заборонена правда офісу” — так називалася її нова історія.
Половина чернеток була натхненна її переживаннями про роботу, Владислава, його холодність, його погляди, які вона робила вигляд, що не помічає.

Вона натиснула кнопку.
Публікувати.

З’явилося маленьке повідомлення:
“Книгу успішно додано.”

— Все… — видихнула Настя, відкидаючись у кріслі. — Назад шляху нема.

За хвилину у двері постукали.
Без стуку, як завжди, у кімнату зайшов Артем.

— Ну що? Викинула у світ свою геніальність? — він хитро примружився, тримаючи в руках телефон.

Настя кивнула.

— Та-да-а, я тепер офіційно автор нового роману… і офіційно помру від сорому.

Артем підняв брову:

— Настю… — він подав їй телефон. — Ти бачу вже не одна.
У тебе двадцять сім переглядів за п’ять хвилин.

— Що?! — Настя підскочила.

У кухні тим часом сиділи Максим і Назар, обидва з телефоном у руках.

— Я тільки що поставив лайк, — спокійно сказав Назар. — І коментар теж. Щирий. Без жартів.

Максим криво всміхнувся:

— А я залишив комент від фейкового акаунта, щоб підняти активність. Так роблять всі просунуті письменники… або ті, що падають у паніку.

— Я не падаю в паніку! — Настя зайшла до кухні, тримаючи ноутбук так, ніби він міг втекти.

Максим підняв руки:

— Гаразд-гаразд, ти просто виглядаєш так, ніби зараз стрибнеш у річку після фрази “добрий день”.

Настя закотила очі.

Назар повільно підійшов до неї й поставив перед нею склянку води.

— Пий. І слухай.
Ти зробила крок, якого боялася. Це не страшно — це круто.

Артем підморгнув:

— Тим більше, твій блог уже репостить твою книгу.

Настя застигла:

— ЩО робить?!

— Репостить, — повторив Артем. — І там уже є комент:
“А це випадково не та сама історія з тим директором?”

Настя застогнала і закрила обличчя руками.

— Все… Мене поховають в офісі під кавомашиною.

Максим голосно засміявся:

— Та заспокойся! Ти ж не написала ім’я. Там тільки “високий, серйозний, холодний, але гарячий всередині директор”!

Настя вистрілила в нього подушкою:

— Ти хоч щось робиш НЕ саркастично?!

Назар тихо усміхнувся:

— Та ні. Це в нього талант.

Настя знов повернулася до ноутбука. Перегляди зростали. Коментарі теж.

Її книга… починала жити.

А разом з нею — і щось у її грудях.

— Хлопці… — вона тихо сказала. — Я… я не знаю, що буде далі. Але дякую, що ви поруч.

Артем обійняв її за плечі:

— Ми завжди будемо поруч.

Назар додав:

— Особливо, коли почнеться найцікавіше.

Максим кинув підбадьорливий погляд:

— А воно почнеться. Я вже відчуваю драму. Головне — не зупиняйся.

Настя усміхнулась.
Глибоко.
По-справжньому.

Хтось лайкав її книгу прямо в ту секунду.

І почався новий розділ — не лише в тексті, а й у житті.

Настя сиділа на дивані, тримаючи телефон, і ніяк не могла повірити тому, що бачила на екрані.
Під її другою книгою на Букнеті цифри росли швидше, ніж її серцебиття.

106 переглядів.
35 сердечок.
20 коментарів.

— Це… це ж не може бути справдою, — Настя прошепотіла, майже боячись поворухнутися.

— Може, — Максим нахилився через її плече. — І це тільки початок. Твій блог все зробив.

— Наш блог, — виправив Назар. — Ми ж допомагали.

Настя зніяковіло всміхнулась.

Як вони зняли героїв

Вчора ввечері вони всі разом сиділи на кухні й придумували, як оживити персонажів у короткому відео.

— Насте, читачі люблять, коли автор показує героїв, — пояснював Артем, ходячи по кімнаті. — Не просто текст, а образи, атмосферу.

Максим одразу потягнувся до камери:

— Давайте зробимо коротке відео:
"Познайомтесь з героями моєї нової книги".

Настя червоніла, бо хлопці переважно пропонували роль “секретного, але гарячого директора”.

— Я не буду грати директора! — Назар склав руки на грудях.

— Та боїшся, що в тебе занадто добре вийде? — підколов Максим.

Назар лише закотив очі й забрав у нього телефон.

У результаті вони зняли легке, миле відео з переходами:
силуети, кадри кави, папки, ноутбук, стіл, навіть діловий костюм, який Максим тримав над головою, ніби він манекен.

Назар сам зробив монтаж — коротко, естетично, зі спокійною музикою.

Тепер це відео було під її другим романом у блозі.

Настя відкрила коментарі.
Очі бігали по рядках, серце підстрибувало.

«Вау, яка атмосфера! Вже хочу читати!»
«Авторко, продовжуйте, у вас талант!»
«Директор дуже підозріло схожий на мого боса 😂»
«Ого, відео дуже професійне! Це ви самі?»

Настя нерівно видихнула:

— Мені… мені треба відповідати… Так?

— Треба, — Назар сів поруч. — Це важливо. Вони витратили свій час, щоб написати. Ти витрати трохи, щоб відповісти.

Вона почала друкувати:

«Дякую вам 🩷 Мені дуже приємно, що вам сподобалось відео! Робила разом із друзями — вони мене надихнули.»

Коментар за коментарем.
Десять відповідей.
Потім ще кілька.

Максим заглянув:

— Ого, у тебе вже три нових коменти на очах. Ти тепер офіційно популярна.

— Не перебільшуй… — Настя засміялась, але в серці щось приємно тремтіло.