Розділ 4 — Очима трьох хлопців

Артем зайшов у квартиру сестри першим — як завжди без стуку, бо «я тут майже живу, не забувай».
Його вразило, що на столі лежало одразу три речі: ноутбук із відкритим чернетковим файлом книги, телефон із статистикою блогу… і недопита кава. Це означало тільки одне: Настя знову працювала до другої ночі.

«Вона себе загонить…» — подумав він, але нічого не сказав уголос.
Він сів на диван, в черговий раз переглядаючи її чернетку. Артем першим читав її тексти, правив логіку, сварився за «три зайвих коми», але пишався кожним абзацом.

— Ну, сестра… — пробурмотів він. — Ти ж навіть не розумієш, наскільки ти можеш бути великою.

Артем відкрив її блог. Новий пост набирав лайки. Коментарі сипалися. А він думав лише про те, як захистити її від тих, хто може зламати її впевненість.

Максим увійшов другим — тихіше, але з легким сміхом.

— Я бачу, творча криза? — запитав він, киваючи на хаос із чернеток на столі.

Він був тим, хто вмів заспокоїти Настю жартом. Але сьогодні йому було трохи тривожно. Максим розгорнув блокнот, який Настя давно просила оцінити: там були ідеї для майбутніх відео, план розвитку блогу, замітки для книги.

«Вона росте. І це вже не просто хобі…»

Максим провів пальцями по сторінці, де Настя написала:
«Глава про зустріч із Владиком — написати правду, не ідеалізувати».

Він усміхнувся.
— Ну да, правду. Тільки б ти сама не забула, що ти сильніша за всіх цих директорів разом узятих.

Максим підійшов до книжкової полиці. Там стояли її улюблені романи. І він уперше подумав: вона вже створює щось не гірше.

Назар зайшов останнім — з торбинкою їжі, бо «якщо Настя пише, значить не їла».
Він був найспостережливішим із трьох. І перше, що він помітив — це роздратована чернетка на екрані:

«Глава 7. Він доводить мене до сказу, але чомусь я не можу вийти з його офісу».

— Ага, — підняв брову Назар. — Це що, знову про того строгого Владика?

Він поставив їжу на стіл і сів тихенько поруч, переглядаючи текст. Назар завжди вмів розуміти Настю без зайвих слів. І зараз він відчував, що вона на роздоріжжі: між тим, ким хоче бути, і тим, ким боїться стати.

Він глянув на хлопців.
— Нам треба її підтримати. Бо вона реально може написати книгу, яка підірве всіх.

Він відкрив її блог і промовив:
— Вона вже на правильному шляху. Їй просто треба знати, що ми поруч.

Троє хлопців сиділи в її маленькій квартирі, переглядаючи її чернетки й блог, кожен по-своєму хвилюючись і пишаючись.
Вони не казали це вголос, але всі думали одне й те саме:

Настя змінюється. Вона росте.
І вони будуть поруч, хоч би що сталося — у книзі, в блозі, у житті.

Двері тихо клацнули, і Настя зайшла в квартиру, знімаючи шарф і навіть не підозрюючи, що її чекає.
Крок… другий… І тут вона завмерла.

На її дивані сиділи Артем, Максим і Назар.

І всі троє…
читали її чернетку.

— Ви що робите? — голос Насті злетів вище, ніж вона сама чекала.

Троє хлопців одночасно здригнулися, наче їх впіймали на крадіжці топленого сиру.

першим підняв голову, намагаючись виглядати невинно:

— Я… е-е-е… редагую коми… Бо ти їх знову ставила так, ніби у тебе на клавіатурі кнопка «кома — королева тексту».

підняв руки, немов його зупинила поліція:

— Я просто дивився… ну… ідеї! Ти ж сама казала, що хочеш поради. Ну… колись казала. Можливо. Не сьогодні…

не поспішав викручуватися, він тихо, спокійно сказав:

— Я приніс їжу. І… так, прочитав главу. Бо ти написала круто. Навіть про того Владика.

Настя відчула, як щоки стають гарячими.
Боже… вони читали ту саму главу. Ту, де вона майже визнала, що Владик її злить, але і… притягує.

— ВИ. ЧИТАЛИ. ВСЕ? — Настя прикрила обличчя руками. — Я ж казала, це чорновики! Там половина — хаос! А друга половина — ганьба!

Артем встав і підійшов до неї.

— Настю, — він поклав руку на її плече, — це не ганьба. Це ти. Жива, справжня. І дуже сильна.

Максим хитро усміхнувся:

— Особливо той момент, де ти хотіла кинути в директора стілець. Я прям відчув твою душу.

— Максим! — Настя штурхнула його пледом.

Назар підійшов ближче й подав їй контейнер із їжею:

— Ти просто боїшся, що вийде занадто добре. А воно вже виходить. Просто дозволь нам бути поруч.

Настя подивилась на них:
брат — який завжди захищає,
Максим — який сміється, щоб зняти напругу,
Назар — який бачить усе глибше за інших.

І несподівано… їй стало тепло.

— Гаразд… — видихнула вона. — Але наступного разу хоч дзвоніть, перш ніж влаштовувати тут літературний клуб.

— Добре! — хором відповіли всі троє.

Артем обережно підняв її ноутбук:

— То що… дозволиш дочитати? У нас тут якраз глава, де Владик поводиться як… ну…

— Навіть не смій! — Настя вихопила ноутбук.
Але її посмішка вже видала все.

Вони сіли за стіл, і квартира наповнилася теплом, сміхом і запахом гарячої їжі.

Настя вперше відчула:
вона не одна. І її книга — тепер теж не одна.