Між рядками недописаних листів
Розділ 15
Весна приходила повільно. Сніг танув неохоче, вода стікала між корінням старих дерев. Олена залишалась у хаті ще тиждень. Вона хотіла завершити розділ – не у книжці, а в собі.
Вона пішла на місце, де колись стояв млин. Земля вже не була білою, а сніг під ногами не рипів. Там, де лежав зошит, тепер росли проліски. Вона присіла й торкнулася трави.
- Дякую, - прошепотіла. – За тишу. За сміливість. За любов.
Проліски, що цвіли там, були немов символом відродженого кохання. Того, що все ж таки змогли зберегти.
Олена залишила маленький дерев’яний хрестик – єдину річ, яку носила з дитинства. Символ віри не в Бога, а в те, що пам’ять – не забуття
#1717 в Жіночий роман
#6865 в Любовні романи
#229 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 02.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
