Розділ 13

Ганна так і не наснилась Олені, вона не дала їй підказку. Вперше за часи перебування в цьому будинку – жінці не наснилось нічогенько. Ні Ганни, ні бабусі, ні Михайла.

          І єдиним правильним рішенням, Олена вирішила – повернутися на місце, де стояв млин. Вона хотіла побути там ще раз. Відчути атмосферу того місця, його тишу. Але тепер – не як дослідник, а як та, що шукає не відповідей, а присутності.

          Проходивши крізь ліс, вона знову доторкалась пальцями до написів. Але сьогодні вони викликали ще більше болю. Ще більше страху. Ще більше співчуття – за долю двох закоханих.

          На тому місці, де минулого разу Олена знайшла зошит, вона розклала свої речі: старий термос із чаєм, ліхтарик, записник. І почала писати. Але цього разу не книгу. Ні. Цього разу лист.

«Ганно, я не знаю, чи ти жива була після того лютого. Я не знаю, чи Лукасу вдалося дочекатися. Але я знаю – ви жили. Не існували. Жили. І ваші дні – не просто сторінки. Це пам’ять. Це відлуння тої любові, яке не стирається. Ні часом, ні гумкою. Нічим.»

          Олена перечитувала це вголос раз за разом. Попри холод, попри тремтіння. Попри сніг, що крізь отвори залітав їй на руки та ноги. І в якийсь момент жінка відчула – вона не сама. Поруч з нею хтось є. Не видно. Не чутно. Але відчутно. Можливо, це й була Ганна. А може – її власна тінь, що нарешті стала світлом.

          Цього жінка не могла зрозуміти до останнього. Холод все дужче проймав її зсередини. Але тепер не тільки через погодні умови, а і через те, що вона прочитала. Через те, що відчувала Ганна. Через те, що зараз вона відчуває чиюсь присутність. Чиюсь тишу.

          Коли жінка вже збиралась додому, сніг перестав падати. Вітер утих. І вперше за весь час жінка почула не вже звичну тишу – а спокій. Справжній спокій, що вгамував зсередини. Вперше вона не думала ні про що, а мовчки, без думок в голові ступала додому. Крок за кроком. Сніг, що залишився на землі, хрустів під ногами. Та Олена не звертала вже на це уваги. Вона вперто крокувала додому. Вона вже знала, що більше правди не отримає. Вона оглянула все, що могла. Навіть прохання до Ганни -  з’явитися, були ігноровані.

          На цьому історія закінчилась. Так і будучи таємницею. Тією, що вже ніколи не відкриється. Ні для неї. Ні для когось чужого.