Розділ 4

Олена була жайворонком. Рано вранці прокинувшись у вікні вона побачила лише густий туман і купу снігу. В хаті було настільки холодно, що ні гарячий чай, ні теплий одяг – не рятували жінку. Вона сиділа на кухні, укутавшись в плед і дивилась на щоденник, що лежав на столі. В її голові кружляли різні думки. Але все ж вони зосереджувались на вже відомих питаннях: «Хто ця жінка?», «Що її щоденник робить у бабусі?», «Та чим це все закінчилось?»

          Ця ніч для Олени пройшла, як зазвичай, болюче. Усі її сни були зайняті однією людиною – Михайлом. Він нічого не говорив. Він просто її обіймав. Так, як тоді, коли вона проводжала його в лютому на вокзалі. Але цього разу обійми були в саду, біля того ж дерева, про яке так розповідала Ганна в своєму щоденнику.

          Попри своє бажання ще посидіти зі своїми думками, жінка переборола себе та вирішила пройтись вулицею. Тою дорогою, на якій було стільки моментів з дитинства: по цій дорозі бабуся вчила кататись на веліку, саме цією дорогою вони йшли в сільський сад, дім культури.

          Та біля воріт жінку вже чекав дядько Василь. В його руках був термос, чорний, як смола.

           -Як тобі спалось дитинко? – тепло запитав чоловік.

          - Та все добре, дядьку. А я хотіла вас запитати дещо.. Ви все життя товаришували з моєю бабцею, можливо знаєте…, - голос жінки звучав не рішуче. Немов вона вагалась чи запитувати чи ні.

          - Дай вгадаю, - вимовив чоловік та затих. – Ти знайшла все ж таки щоденник Ганни?

          - Так… А як ви зрозуміли?

          - Бабця твоя, ще перед смертю говорила, що одного разу ти його знайдеш. І треба буде той, хто пояснить його деталі. Так от, Ганна – сестра твоєї бабусі. Та про неї ніхто і ніколи не говорив. Не можна було, навіть, згадувати. Вона зникла після війни. Майже на наступний день, як пішли окупанти з нашого селища. Вона не залишила нічого, окрім щоденника. Не сказала нічого рідним, просто зникла.

Ще трохи поговоривши з Дядьком Василем про буденність, Олена рушила далі гуляти вулицею. А в голові змішались думки. Те, що вона почула – перевернуло все. Отже Ганна – частина родини її бабусі. І мовчання цієї жінки – теж частинка сім’ї.

          Жінка не звертала уваги на час, і прогулявшись до вечора повернулась додому. Вона пройшла всі ті місця, що дарували їй згадку. І можливо, ще б посиділа на лавці в садку, якби не шалене бажання знову відкрити той заповітний щоденник Ганни.

          Зайшовши в хату жінка подбала про комфорт – розпалила піч та заварила чаю. Багато чаю, аби повністю поринути в історію сестри бабці.