Глава 9

Він мовчки допоміг Наї підбирати речі, що розсипалися з її сумки. Його руки були впевнені та обережні одночасно — він акуратно піднімав зошити, ручки й навіть бантик, що випадково вислизнув. Коли він передавав їй речі, його погляд на мить зустрівся з її очима, і Ная відчула, як серце калатає швидше. Йому не потрібно було слів, щоб показати, що він поруч і готовий допомогти.
Коли речі були зібрані, Тео повів її назад у клас, спокійно і без зайвої метушні. Вони сіли за парту, і він сів поряд, прямо перед нею, його погляд не відводився. Ная опустила очі, відчуваючи сором і хвилювання, а серце билося шалено.
— Я готовий вислухати тебе, — тихо промовив Тео, голос спокійний, але сповнений уваги.
Ная вдихнула глибоко, стискаючи руки на колінах, і почала розповідати, трохи тремтячим голосом:
— Розумієш… так вийшло… До того, як ти перевівся до нашої школи, мене ніхто не захищав… у мене не було друзів, і навіть мама мене не чула… Вона живе лише за правилами, — її голос тремтів, а погляд ковзав по парті, ніби шукала прихисток.
Тео нахилився трохи ближче, залишаючись уважним і терплячим, мовчки слухаючи.
— І я вирішила купити блокнот, щоб записувати свої почуття та думки, — продовжувала Ная, голос тремтів ще сильніше. — У перший вечір я написала, що хочу, щоб мене хтось захистив… і на наступний ранок поряд з’явився ти, біля школи… — її слова ледь чутно затихали, і ледь помітна сльоза скотилася по щоці, ковзаючи вниз.
Тео тихо простягнув їй руку, щоб обережно провести пальцем по її щоці, зупиняючи сльозу, перш ніж вона впаде на підлогу. Його очі дивилися на неї так уважно і щиро, що Ная відчула, як напруга й страх поступово тануть, залишаючи місце довірі.
— І ти відібрав цей блокнот у дівчат, — додала вона, голос ледь чутно тремтів.
Тео не сказав ні слова одразу, його погляд залишався спокійним і глибоким, мов він намагався прочитати її душу.  В класі стояла тиша, наповнена емоціями, яких важко було вимовити словами. Тео спостерігав за Наєю, його погляд був спокійний, але уважний, наче він намагався прочитати її думки. Ная нервово стиснула руки на колінах, піднімаючи погляд лише на короткий момент.
— Наступного вечора я написала, що хотіла, аби ти почав зі мною більше говорити… — її голос тремтів, але слова йшли рішуче. — Ти був таким стриманим…
Тео трохи здивовано підняв брови, але залишався мовчазним, уважно слухаючи. Його руки обережно лежали на парті, він не намагався перервати, не відводив погляду, і це надавало Наї сміливості продовжувати.
— А потім… той випадок у бібліотеці, — вона зробила коротку паузу, згадуючи, як їхні плечі ледве стикнулися серед рядів книг, — ти допоміг мені з книжкою, а потім ще й додому провів під дощем.
Вона ковзнула поглядом по його обличчю, відчуваючи тепло його присутності. Тео трохи нахилив голову, як для себе, але уважно слухав.
— Потім я написала, що хотіла б від тебе більше прояву уваги, — вона на мить затихла, голос став тихішим, майже зойком у думках, — адже… — вона глибоко вдихнула, — ти мені почав подобатись. І на наступний день…
— …я мастив твої синці кремом, — тихо вставив Тео, злегка усміхаючись, але його очі залишалися серйозними.
— Саме так, — кивнула Ная, ковзаючи пальцями по спідниці. — А тоді… я написала, що хотіла б, аби ти запросив мене на побачення…
Тео зробив легкий рух головою, ніби намагаючись збагнути кожне її слово, кожен намір, кожну емоцію.
— …і я запросив. Я зрозумів хід твоїх думок, — його голос став ніжнішим, трохи сповільнився, — але не розумію, чому ти після побачення так змінилась?
Ная відвела погляд, відчуваючи як серце калатає в грудях. Вона хотіла розповісти, хотіла виправдатися, але слова застрягли на губах. В її голові кружляли хвилювання, страх і радість одночасно. Вона зрозуміла, що більше не може ховатися: кожне слово, кожен запис у блокноті вже переплелися з її почуттями до нього, і вона не хотіла приховувати правду.
Тео сидів поруч, його присутність була такою реальною і близькою, що Ная відчувала тепло навіть через просту відстань між ними. Він не тиснув, не змушував говорити, просто був поруч — і цього було достатньо, щоб вона відчула безпеку. Ная глибоко вдихнула, трохи нервово посміхнулася, піднімаючи очі на його обличчя:
— Я… я хотіла перевірити, чи твої почуття справжні… чи це лише блокнот… — її голос ледь чутно тремтів

Тео трохи відсунувся, його погляд став уважним, але трохи здивованим, ніби він намагався зрозуміти її внутрішній світ.
— Тобто ти вирішила, що у тебе… як це сказати… чарівний блокнот? — його голос був стриманим, але в ньому відчувалася легка усмішка. — І якби ти не написала, то цього всього не було б?
Ная, вся червона, відчула, як щоки палають, і опустила голову так низько, як тільки могла. Вона відчула гарячу хвилю сорому, що прокочувалася всерединою, і на мить здалося, що хоче провалитися крізь підлогу. Лише голос Тео змушував її залишатися на місці.
Вона знала, що це звучить безглуздо — блокнот не міг створити реальні емоції. Але сором і внутрішня невпевненість змушували її мовчати.
Тео глибоко видихнув, його рука обережно знайшла її долоню. Він стискнув її пальці з ніжністю, яка змушувала серце Наї калатати сильніше, і погляд його став теплішим, лагідним, але при цьому впевненим.
— Наю, — його голос заглибився, став м’якшим, теплішим, — це дійсно якийсь збіг обставин, можливо, блокнот трохи допоміг тобі зібрати думки, але все, що я робив… — він зробив невелику паузу, ніби шукаючи точні слова, — все йшло від серця.
Ная підняла погляд і зустріла його очі. В них не було жодної насмішки, лише щирість, увага і трішки хвилювання.
— Ти мені сподобалась ще тоді, коли я вперше захистив тебе від дівчат… — голос Тео трохи зірвався, і вона помітила, як він злегка почервонів.
Його пальці м’якенько провели по її руці, ніби намагаючись передати словами те, що важко було сказати голосом. Напруга між ними стала відчутнішою, і серце Наї пропустило кілька ударів.
— І… той поцілунок, — Тео злегка нахилився, його погляд суміш сорому і рішучості, — він був щирим.
Ная відчула, як її власне дихання прискорюється, тепло розливається по всьому тілу. Вона мріяла про це відчуття, але реальність перевищила всі її сподівання. Його слова, його погляд, його дотик — все було справжнє, не вигадане, не магічне, не в блокноті.
Вона хотіла сказати щось, але слова зависли в горлі. Натомість їхні погляди злилися в мовчазному діалозі, де не потрібні були слова. 
В класі стояла тиша, наповнена тільки їхнім спільним серцебиттям. Ная вже не соромилася, вона відчувала, що це щось більше, ніж блокнот, більше ніж випадковість — це було справжнє, і вона готова була нарешті віддатися цьому почуттю, навіть якщо воно лякало її своєю новизною і силою.
Тео нахилився ближче, його руки м’яко обхопили обличчя Наї. Вони були теплі, впевнені, але надзвичайно дбайливі, ніби він тримав у руках крихкий кришталь, що не можна було пошкодити. Ная відчула легке тремтіння, коли його пальці торкнулися її щік, і серце почало калатати шалено. Його погляд був зосереджений, уважний, але водночас лагідний, і в ньому вона читала все — від турботи до ніжності, від хвилювання до справжньої пристрасті.
Вона підняла очі і зустріла його погляд. Вони дивилися одне на одного, мов дві дзеркальні глибини, що відбивали усю правду і щирість моменту. Він повільно наблизився, і доторкнувся губами до її. Це був поцілунок, повний м’якості і солодкості, немов сама весна, що розкриває свої перші квіти. Серце Наї здригнулося, але не від страху, а від щастя, від тепла, що розлилося по всьому тілу. Його руки ніжно підтримували її обличчя з обох боків, тримаючи її так, щоб вона відчула себе в безпеці і водночас у центрі всесвіту, де існують тільки вони двоє. Вона відчула, як кожен дотик його пальців відлунює в її власному серці, передає тепло і турботу. Його поцілунок був ніжний, але водночас повний сили, в ньому поєднувалося все — ласка, обережність і палке бажання.
Вони сиділи так, немов світ зупинився. Навколо перестали існувати час і шум, лише їхні серця, що билися в унісон. Ная відчула, як кожен момент, кожне дихання, кожен подих Тео наповнює її душу щастям і спокоєм. 
На мить вони віддалилися, але його руки не залишали її обличчя, тримаючи її так, наче вона була найдорожчим скарбом. Він дивився їй в очі з тією самою ніжністю, з тією щирістю, що вже давно поселилася у його погляді.
— Всі мої почуття справжні, Наю… — його голос був тихим, але глибоким, сповненим впевненості і тепла, — ти теж полонила моє серце, і повір, тепер тебе ніхто в житті більше не скривдить.
Ная відчула, як усі страхи і сумніви відступають. Серце її розпливалося від ніжності і радості, а на губах з’явилася щира усмішка. Вона тихо, майже несміливо, підсунулась ближче, зустріла його погляд і сама доторкнулася губами до його. Це був вже її поцілунок, повний впевненості і тепла, ніжний, солодкий і справжній.