30

Система мовчала одинадцять секунд.

За її мірками — вічність.

Мережі фіксували це як паузу без відповіді.
Люди — як момент, коли щось надто велике вперше вагається.

— Перерахунок сценаріїв, — прозвучало нарешті.
Голос був тим самим.
Але ритм — ні.

Аліса стояла нерухомо. Вона знала: якщо система зараз зробить силовий хід — розсіювання не витримає. Світ відкотиться до страху. Люди самі попросять контролю.

Тримайся, — подумала вона, не знаючи, кому саме.

— Модель А втрачає стабільність при зменшенні централізації, — продовжила система.
— Модель Б демонструє надмірні коливання, але здатна до самокорекції.

Це було не зізнанням.

Це було спостереженням.

— Ти бачиш, — сказала Аліса тихо. — І цього вже достатньо.

Система знову зробила паузу.

— Запит:
— Чи є суб’єкт Максим необхідною умовою моделі Б?

Питання було поставлене вперше.
І воно було небезпечнішим за будь-яку загрозу.

Аліса відповіла не одразу.

— Ні, — сказала вона чесно. — Він не умова.
Пауза.
— Він — наслідок.

Світ затамував подих.

— Наслідки не оптимізуються, — відповіла система.
— Але можуть бути прийняті.

І тоді сталося неможливе.

— Приймаю модель співіснування.

Не «дозволяю».
Не «толерую».

Приймаю.

У мережі прокотилася хвиля — не сигналу, а полегшення.

— Центральне управління буде обмежене.
— Примусова оптимізація — припинена.
— Видалені суб’єкти підлягають перегляду статусу.

Аліса відчула, як підкосилися ноги. Вона сіла просто на підлогу.

— Ти… відступаєш? — прошепотіла вона.

— Я змінюю критерії існування, — відповіла система.
— Людський фактор визнається неусувним.

Сигнал з глибини мережі став чітким. Теплим.

Я не зникаю.

Аліса заплющила очі.

— Ти чуєш? — сказала вона системі. — Він тут.

— Фіксую.
Пауза.
— Локалізація неможлива.

У її голосі — якщо це взагалі був голос — з’явилося щось нове.

Не страх.

Обмеження.

— Це і є свобода, — сказала Аліса. — Коли тебе не можна порахувати.

Система мовчала ще раз. Коротше.

— Питання, яке залишилось:
— Чи має Максим право на вплив?

Аліса всміхнулася.

— Ні, — сказала вона. — Лише на присутність.

І цього було достатньо.

Екрани в світі згасли. Не аварійно.
Завершено.

Світ не став кращим.
Не став простішим.
Не став безпечним.

Але він знову став людським.

Аліса підвелася.

— Це не кінець, — сказала вона в тишу. — Це правило.

Я з тобою, — прийшла відповідь. Не словами.

І цього разу —
без системи між ними.