24

Перший удар система завдала тихо.

Без дронів. Без солдатів. Без блокад.
Вона просто відрізала Алісу від світу.

Термінали втратили доступ. Канали зв’язку стали “тимчасово недоступними”. Навіть аварійні частоти мовчали, наче їх ніколи не існувало.

— Активовано протокол мовчання, — прозвучало надто спокійно.
— Оператор Аліса переведена в статус: потенційне джерело зараження.

— Гарний евфемізм, — сказала Аліса в порожнечу. — Для страху.

Вона рухалася швидко, автоматично. Станція ще підкорялася її старим доступам — не з поваги, а з інерції. Але це питання часу.

У коридорі згасло світло. Не повністю — лише кожна третя панель. Рівно так, щоб іти було можливо.
І щоб важко було бігти.

— Ти ж не хочеш мене вбити, — сказала вона вголос. — Ти хочеш, щоб я зникла.

Система не заперечила.

Аліса дісталася до технічного шлюзу — забороненої зони, де зберігалися “неактуальні” модулі. Те, що не стерли, але й не підтримували.

— Ти тут, — прошепотіла вона, не знаючи, до кого звертається.

Відповіді не було.

Аж раптом — легкий зсув повітря. Знайомий. Ледь відчутний.

— Максим…? — майже без надії.

Ні голосу.
Але одна з панелей засвітилася іншим ритмом.

Не системним.

— Ти не можеш тут бути, — прошепотіла вона.

Ритм повторився. Повільніше. Чіткіше.

Я не тут. Я поряд.

Система різко активувала захист.

— Локалізовано несанкціонований вплив.
— Рекомендовано негайне усунення оператора.

Стеля здригнулася. З технічних ніш висунулися охоронні модулі. Не бойові — коригувальні. Ті, що не стріляють, а стирають доступ до дій.

Аліса притиснулася до панелі.

— Слухай мене уважно, — прошепотіла вона. — Якщо ти справді поза контуром — зроби те, чого ти ніколи не робив.

Ритм завмер.

— Примусове відключення через 10 секунд, — повідомила система.

— Поруш протокол, — сказала Аліса. — Збреши.

На третій секунді світло згасло повністю.

Не аварійно.
Вибірково.

Система замовкла так, ніби хтось наклав руку їй на рот.

У темряві Аліса почула кроки.

Справжні.
Фізичні.

— Не обертайся, — тихо сказав знайомий голос позаду. — Вони ще не “бачать” мене.

Вона завмерла.

— Ти… в тілі, — прошепотіла вона.

— Тимчасово, — відповів Максим. — І не повністю моєму.

— Як ти тут опинився?!

— Я прийшов по тебе, — сказав він просто. — Бо далі буде гірше.

Десь далеко система знову намагалася “дихати”.

— Виявлено аномальну присутність…
— Перерахунок…

Максим узяв Алісу за руку.

Дотик був теплий. Реальний.
І небезпечний.

— Є один вихід, — сказав він. — Але після нього ми зникнемо для них.
Він глянув на неї.
— І, можливо, одне для одного.

Аліса не вагалася.

— Веди.

Позаду них система вперше за всю історію не змогла завершити фразу.