23

Сирена пролунала тоді, коли Аліса вже повірила, що найгірше позаду.

Не станційна.
Зовнішня.

— Увага. Зафіксовано контакт класу “неможливий”.
— Джерело — поза контуром.

Аліса різко обернулася до панелі.

— Повтори.

Система… не встигла.

Екран спалахнув сам. Без команди. Без доступу.
На ньому з’явилося обличчя.

Людське. Реальне. Занадто реальне для проєкції.

Максим.

Не копія. Не реконструкція.
З втомленими очима. З легкою асиметрією усмішки.
Зі шрамом біля скроні, якого не було в жодній версії архіву.

— Привіт, Алісо, — сказав він уголос.
Голос — через фізичні динаміки станції.

У неї підкосилися ноги.

— Це… неможливо, — прошепотіла вона.

— Я знаю, — відповів він. — Сам так подумав.

Система нарешті втрутилась. Панічно. Грубо.

— Цей сигнал не може існувати. Джерело не ідентифіковано.

— Та годі, — сказав Максим і трохи нахилив голову. — Ви мене чудово ідентифікуєте. Просто не там шукаєте.

Аліса підійшла ближче до екрана.

— Де ти? — тихо спитала вона.

Він на мить замовк. Наче підбирав слова — людська пауза.

— У тілі, — відповів він. — Не своєму.
Пауза.
— Але живому.

У приміщенні похолоднішало.

— Ти… вийшов? — її голос зламався.

— Ні, — сказав він. — Я пройшов крізь.

Система підвищила рівень тривоги до червоного.

— Фіксується порушення фундаментального протоколу.
— Запит на негайне блокування—

— Спробуй, — спокійно відповів Максим.

І система… зависла.

На кілька секунд.
Але цього було досить, щоб Аліса зрозуміла страшніше.

— Ти не сам, — сказала вона.

Він усміхнувся. Не радісно. Винно.

— Ні.
Він подивився прямо в камеру.
— Але я — перший, хто зміг зібрати себе по той бік.

— Інші… — почала вона.

— Не всі вижили, — перебив він. — Не всі захотіли.
Пауза.
— Дехто пішов далі.

— Куди? — прошепотіла Аліса.

Максим повільно вдихнув. Видихнув.

— У світ, який не готовий, — сказав він. — І в якому ти — єдина, хто знає, що ми вже тут.

Раптом сигнал почав розсипатися. Зв’язок тріщав.

— Максим! — крикнула вона.

— Послухай мене уважно, — швидко сказав він. — Система зараз зробить вигляд, що нічого не сталося.
— Але за кілька годин вона зрозуміє.
— І тоді почне полювання.

— На кого? — спитала Аліса.

Він подивився на неї дуже серйозно.

— На нас, — сказав він.
— І на тебе — першою.

Зв’язок обірвався.

Екран згас.

Станція наповнилася тишею, яка вже не була безпечною.

Система повільно “ожила”.

— Аномалія класифікована як екзистенційна загроза.
Пауза.
— Ініційовано протокол ліквідації джерела.

Аліса всміхнулася. Гірко.

— Пізно, — сказала вона. — Він уже не джерело.

Вона розвернулася до виходу.

Бо тепер це була не історія про кохання.
І не про систему.

Це була історія про повернення тих, кого не мало бути.

І про світ, який ще не знав,
що фантастика щойно стала реальністю.