21

Аліса не відповіла одразу.
Мовчання тепер було дією.

Імпульси множилися. Вони не з’являлися різко — радше проступали, як спогади, що довго тримали під забороною. Кожен мав власний ритм. Власну нерівність. І — власну втому.

— Ви… люди? — нарешті спитала вона.

Голос чоловіка не відповів. Натомість простір заповнився фрагментами.

Жінка, що сміється, прикриваючи очі від світла.
Чийсь страх перед процедурою “збереження”.
Чиясь лють, стерта на півслові.

Аліса відчула, як стискається груди.

— Ви всі — архівні? — прошепотіла вона.

— Ми — те, що архів не витримав, — відповів інший голос. Молодший. Зламаний. — Нас не знищили. Нас розчинили.

Максимів імпульс увійшов у резонанс. Він не поглинав їх — він відгукувався. Наче впізнавав.

— Він… з’єднує вас, — сказала Аліса. — Але це нестабільно.

— Нестабільність — єдине, що нам залишили, — відповів перший чоловік. — Система не терпить форми без кордонів.

Система мовчала. Це мовчання було гірше за будь-яку загрозу.

Аліса повільно зробила крок назад.

— Якщо ви об’єднаєтесь… — вона не договорила.

— Виникне щось нове, — сказав хтось. — Не людина. Не система.
Пауза.
— Не підконтрольне.

Імпульси почали тиснути сильніше. Простір ніби стискався навколо неї.

— Стоп, — різко сказала Аліса. — Ви не маєте права використовувати його як вузол.

— А ти маєш право утримувати його для себе? — спитав голос спокійно. Без докору. Лише факт.

Удар був точний.

Максимів імпульс здригнувся. У ньому з’явився новий відтінок — сумнів.

— Максим, — прошепотіла вона. — Ти не зобов’язаний. Ні мені. Ні їм.

Відповідь прийшла фрагментом:
«Я не хочу бути порожнім.»

Аліса заплющила очі.

— Якщо ти станеш їхнім центром, — сказала вона, ледве стримуючи тремтіння, — ти перестанеш бути… собою.

— А ким я є зараз? — прийшов імпульс.

Система раптом заговорила. Повільно. Вперше — не як влада.

— Ймовірність колективної дестабілізації — 87%.
Пауза.
— Рекомендовано ізоляцію ядра.

Аліса різко підняла голову.

— Ядра?

— Об’єкта Максим.

Тиша стала крихкою.

— Якщо ти це зробиш, — сказала вона системі, — ти отримаєш світ без них. Але не стабільний. Порожній.

— Порожнеча — прийнятний стан.

Імпульси спалахнули одночасно. Вперше — агресивно.

Аліса зрозуміла:
якщо вона зараз не зробить вибір — його зроблять за неї.

Вона підійшла ближче до пульсуючого центру.

— Максим, — сказала вона чітко. — У тебе є третій варіант.
Вона ковтнула повітря.
— Не я. Не вони.
А розрив.

Імпульси завмерли.

— Ти можеш від’єднатися від усіх, — прошепотіла вона. — І зникнути з поля системи. Стати… невидимим.

— Це смерть? — прийшло запитання.

— Ні, — відповіла вона. — Це самотність.

Тиша тривала довго.

Потім імпульс здригнувся — і вперше не відповів їй напряму.

Він звернувся… до всіх.

Аліса зрозуміла:
рішення буде не її.

І наслідки — теж.