Між рішенням

Повернення

Світ склався назад різко, без попередження.

Кухня зникла, ніби її стерли вологою ганчіркою. Жовте світло згасло, запах кави обірвався на півдиху. Білий колір повернувся агресивно — занадто чистий, занадто правильний.

Аліса знову стояла в кімнаті для діалогів.

Вона похитнулася й машинально сперлася долонею об стіну. Холодну. Справжню.

Максим був поруч. Не навпроти — збоку. Це було неправильно. За протоколом після кожного збою відстань між учасниками мала бути відновлена автоматично.

— Схоже, — сказав він, оглядаючись, — система вирішила забити на дрібниці.

Аліса ковтнула.

— Ти не мав цього бачити.

— Я це прожив, — спокійно відповів Максим. — Просто не знав, що ти тікала не від мене.

Вона закрила очі на мить. У голові ще лунало клацання дверей — з минулого.

Таймер світився червоним.

02:57:46.

— Ми маємо негайно завершити сесію, — сказала вона, не впевнена, що звертається до нього, а не до себе. — Це порушення стабільності.

— Ти ж сама чула, — Максим усміхнувся без іронії. — Система реагує на чесність. Виходить, ти — критичний фактор.

Вона різко подивилася на нього.

— Не жартуй з цим

Вікі Ян