Епілог. Коли час усе розставляє на місця

Минуло пів року. За цей час серце Лізи пройшло крізь бурю сумнівів, болю і прощення. І саме прощення принесло їй справжнє щастя.

У невелике затишне кафе, де колись сиділа з розбитим серцем, вона тепер заходила вже з обручкою на пальці. Стас — той самий Стас, добрий, щирий, впертий і рішучий — зробив їй пропозицію просто під зоряним небом на балконі гуртожитку. Без пафосу, без зайвих слів, лише одне:

“Я хочу провести з тобою все своє життя. Ти — моя родина.”

Вони побрались. Через кілька років Стас втілив свою мрію — відкрив власну справу, невеликий сервіс електроніки, який з часом виріс у мережу. Вони придбали квартиру в новобудові, з панорамними вікнами і кавовим ароматом щастя на кухні.

У Лізи та Стаса народились двійнята — два галасливі хлопчики, копії тата, з очима мами. І хоча було важко, вони справлялись — разом, як команда.

А Злата… Злата коли поїхала з Юлькою на те море, і там, за легким фліртом, несподівано зустріла ЙОГО — Єгора, програміста з іншої країни, з глибоким поглядом і дуже спокійним розважним характером. Вони довго переписувались, потім були зустрічі, поїздки, переїзд… Тепер живуть у Грузії, на затишному схилі Тбілісі, в будинку з виноградною лозою над дверима. У них — донечка, завзята, весела і схожа на маму.

Хоч життя розвело їх у різні міста і країни, Ліза і Злата досі спілкуються. Голосові повідомлення, фото дітей, жарти про минуле, вечори в Zoom з вином і спогадами. Вони пронесли ту саму справжню дружбу крізь роки.

А що ж Нікіта і Вадим?

У Нікіти доля склалася не так казково. Перший час він відчував себе завойовником, був упевнений, що ще все життя попереду — пригоди, знайомства, жінки. Так, йому було шкода Лізу, іноді навіть снилась вона — тиха, така рідна. Але він був надто гордий, щоб повертатись. І що цікаво — жодні стосунки більше не тривали довше місяця. Наче хтось прокляв його за ту легковажність.

А Вадим — навпаки. Схаменувся. Через чотири роки одружився. Не з Златою, ні — доля розвела, але з дівчиною, яка вміла бачити в ньому щось більше, ніж маску ловеласа. І, здається, він дійсно став щасливим у шлюбі. Навіть трохи змінився. Посерйознішав. І часом, коли згадував юність, все ще усміхався, дивлячись у вікно, в якому давно вже не відбивалась Злата…Можливо тоді, коли поїхав в Грецію, гуляти в нічні клуби , а якби таки до Злати , то було б все інакше.

Іноді Ліза думає: як добре, що все сталося саме так.

Бо час дійсно усе розставляє на місця.