Розділ 47. На розпутті сердець

Ліза йшла до Злати з клубком в горлі. В голові вирувала буря — Нікіта, Стас, бажання, провина, ніжність, злість і любов. Її серце було схоже на той старий комп’ютер у кабінеті, який зависав, коли запускалося забагато процесів одночасно. І от зараз — суцільна завіса.

Двері відчинила Злата — у спортивному топі, з рушником на голові та з усмішкою до вух.

— Заходь! Я якраз в гарячці зборів — ми з Юлькою вирішили таки їхати! Море, сонце, свобода від офісного пилу! — промовила, поки тягнула Лізу в кімнату.

На ліжку вже лежали акуратно розкладені шорти, топи, купальники, сандалі, сарафани і купа різнокольорових гумок для волосся. Злата показувала, що на перший день — пляжна романтика, на другий — яскравий лляний костюмчик для прогулянки, на вечір — обов’язково щось блискуче. Бо «дискотека точно буде, і з претендентами на флірт — теж!»

Юлька саме фарбувала нігті на підвіконні, пісенька звучала з телефона, дівчата сміялись, переглядали образи, коментували взуття, кепкували з відкритих вирізів на купальниках.

Але Злата, попри веселощі, раптом глянула на Лізу — і побачила щось зовсім інше.

— Ти чого? — нахилилася ближче. — Ну тільки не кажи, що розчулилась від мого нового капелюшка…

Ліза мовчки знизала плечима, і в ту ж мить її очі блиснули вологістю.

— Я… я не знаю, що мені робити, — пробурмотіла, опустивши погляд. — Стас… він справжній. Добрий. Надійний. Я кохаю його. Але коли біля мене Нікіта… я просто не можу думати. І навіть коли його нема, він у моїй голові. Це як… наркотик. І я не знаю, що це — любов чи щось зовсім інше. І я не хочу нікого з них втратити.

Злата зітхнула, зняла з себе біжутерію, що приміряла до чергової сукні, і сіла поруч.

— Це складно, Лізо. Дуже. — Вона взяла її за руку. — Але знаєш, що мені допомагає у важких моментах?

— Що?

— Жіночі романи! — вигукнула вона серйозним тоном, і обидві розсміялися.

— Ну серйозно! Там завжди одна порада — слухай серце. Воно завжди підкаже, навіть якщо мозок кричить інше. І, до речі, тобі точно не завадить поїздка на море. Море лікує. Ти передумаєш? Юлька, до речі, не проти бути зіркою, а не третьою в колесі, якщо що, — підморгнула вона.

Ліза усміхнулася, вже легше, хоч і все ще з каменем у грудях.

— Я подумаю. Може, і правда… треба змінити декорації.

— Треба змінити себе, — сказала Злата мудро. — А почнемо з сукні на пляжну вечірку. Бо, якщо ти поїдеш, ти мусиш сяяти. Як завжди.

І вони знову зайнялись примірками, але цього разу в кімнаті віяло спокоєм. Можливо, й справді — серце підкаже.