Розділ 46. Цукрова вата і ніжність на двох

Замість звичного маршруту до гуртожитку, Ліза й Стас вирішили змінити рутину — й поїхали на набережну. Було ще досить тепло, вечір огортав місто золотавим серпанком. Повітря мало запах річки, вітру і чогось затишного. Люди неквапливо гуляли, а місто, здавалося, саме дихало романтикою.

— Для найсолодшої дівчини — найсолодша цукрова вата, — усміхнувся Стас і простягнув їй велику рожеву хмаринку.

Ліза розсміялась:

— У тебе язик медовий, Стасику. Тільки вуха не злиплися?

— Можеш перевірити, — підморгнув він.

Вони пройшлися по дерев’яному причалу і піднялись на невеликий річковий катер. Прогулянка по воді була несподівано приємною — теплий вітерець грав з Лізиним волоссям, а Стас ніжно поправляв неслухняні пасма за її вухо. В його очах світилась любов — спокійна, тиха, без претензій, без гри. Просто щира.

Він обіймав її, інколи шепотів щось до вуха — смішне, зворушливе чи зовсім дурне, але завжди таке, що мурахи бігли по Лізиній шкірі.

— Я тебе кохаю, — прошепотів він одного разу, майже несвідомо, так, ніби не міг утримати ці слова в собі.

— Я знаю, — відповіла вона і легенько пригорнулась щокою до його плеча.

Після прогулянки вирішили не брати таксі, а пройтись пішки. По дорозі купили хот-доги, і як завжди — запачкались. Кетчуп на носі, гірчиця на підборідді. Сміх, серветки, легке бешкетництво. Ліза злизала з його щоки маленьку крапельку гірчиці, і обидва на мить затихли. У цій миті було стільки тепла й легкого тремтіння, що серця билися в унісон.

— Знаєш, — сказав Стас, тримаючи її за руку, — я часто думаю, що колись ми розповідатимемо це нашим дітям. Як їхня мама злизала з мене гірчицю.

— Ха! І вони будуть в шоці, — розсміялася Ліза.

— А потім скажемо, що через це зʼявився старший брат. І молодша сестра.

— Ну ти й фантазер! — вона штовхнула його плечем, але не випускала руки.

Коли дійшли до гуртожитку, на місто вже опустилась ніч. У кімнаті було темно, але затишно. Тиша обволікала простір, тільки десь за вікном чулось, як проїжджає остання маршрутка.

Стас ніжно доторкнувся до її обличчя, почав цілувати її — спочатку легко, пестливо, а потім все наполегливіше, більш жадібно. Ліза не опиралась. Вона кохала його, відчувала це кожною клітинкою. Їхні тіла злились у гармонії, яку не могли зруйнувати ні сумніви, ні ревнощі, ні чужі погляди.