Розділ 43. Незвана гостя

Ліза сиділа за комп’ютером, вдумливо щось вносила в таблицю, коли двері офісу раптово відчинились. На порозі з’явилася вона — висока блондинка в обтислій сукні кольору фісташки, з сумочкою на ланцюжку і впевненим виглядом. Її погляд ковзнув по приміщенню, ніби вона вже колись тут була.

— Доброго дня, — протягнула вона з широкою посмішкою, але погляд її був уважний, аж колючий. — Я до вас із приводу послуг. Ви, здається, займаєтесь монтажем?

— Так, — відповіла Ліза, стримано посміхнувшись. — Я можу вас проконсультувати. Які саме послуги вас цікавлять?

— Та я ще точно не вирішила, — знизала плечима блондинка. — Просто цікавлюсь, знаєте… Монтаж, умови співпраці, розцінки. Ну і… — вона нахилилась до столу, намагаючись побачити екран комп’ютера, — скільки людей працює у вашому офісі?

Ліза відсунула монітор трохи ближче до себе й насторожено подивилась на гостю.

— Нас тут небагато, але команда дуже ефективна, — коротко відповіла вона, починаючи відчувати якусь незрозумілу напругу.

Ця дівчина ніби не стільки слухала, скільки вивчала Лізу. І це її дратувало.

— А ви тут давно працюєте? — знову запитала блондинка, посміхаючись, але в голосі звучала фальшива ввічливість.

— Декілька місяців, — лаконічно відповіла Ліза.

— Ммм… А як вам тут? Колектив… начальство…

— Все чудово, — перебила її Ліза, вже з крижаною ввічливістю.

Гостя знову посміхнулась і зробила коло по офісу, з цікавістю заглядаючи навіть у квіткові горщики.

…І раптом — звук відчинених дверей. Увійшов Нікіта. На обличчі — подив, який швидко змінився на якусь особливу напружену посмішку.

— Що ти тут робиш? — протягнув він, схрестивши руки на грудях.

— А що, не можна просто так завітати? — мило відповіла блондинка, повертаючись до нього на підборах і кокетливо піднімаючи брову. — Я вже й забула, як виглядає твоя мордочка в робочому середовищі.

— Небезпечно сюди приходити без попередження. Тут можуть бути люди, які не знають, яка ти насправді, — з ледь помітним сарказмом сказав Нікіта, підходячи ближче.

— І що ж, я маю роздягнутись і довести свою автентичність? — засміялась вона, стріляючи поглядом у Лізу, яка сиділа з абсолютно кам’яним обличчям, хоча в середині її все вирувало.

— Гм… не думаю, що це хороша ідея. Дехто тут занадто чутливий, — сказав Нікіта, не відводячи погляду від Лізи.

Його голос звучав так, ніби він спеціально хотів викликати в неї реакцію. А вона вже відчувала, як хвиля ревнощів підступає до горла. Зовні — спокій, всередині — буря.

Хто вона? Чому така легкість між ними? — думки заполонили мозок.

— Я бачу, у вас тут цікаво. Не буду заважати, — з посмішкою промовила блондинка. — Але я ще повернусь. Обов’язково.

— Ліза, не хвилюйся, — кивнув Нікіта, вже коли вона вийшла. — Просто… стара знайома. Досить цікава особа.

— Очевидно, — коротко відповіла Ліза, опустивши очі в документи, намагаючись приховати, як їй це все неприємно.

— Ти ревнуєш? — спитав Нікіта майже жартома, але в голосі прозвучала нотка виклику.

— А я маю? — відповіла вона, навіть не дивлячись на нього.

Він засміявся і пішов у свій кабінет, залишивши за собою легкий запах парфумів і ще легший присмак інтриги.

Хто вона, ця білявка? І яке місце займає в його житті?

Ліза ще довго не могла зосередитись на роботі.