Розділ 39 — Вечеря з присмаком коктейлю і перцю

Кафе на терасі в центрі міста було повне літнього шуму: келихи дзенькали, офіціанти сновигали поміж столиками, а повітря пахло розпеченим асфальтом, травневою липою і… смаженою куркою.

Нікіта як справжній джентльмен відкрив перед Лізою двері, Вадим — вручив Златі коктейль одразу з порогу.

— О, знову пригощаєш? — примружилась вона. — Не почав роботу над помилками?

— Та я весь тиждень її й робив, — підморгнув Вадим. — Сидів у кабінеті і думав, як то сказати: «Мені соромно, сонце».

— Сонце в захмаренні сьогодні, так що обережно з жартиками, — парирувала Злата, але коктейль таки взяла.

Ліза й Нікіта сіли поруч і вже щось обговорювали — роботу, нові обʼєкти, як завжди. Нікіта, здається, щиро намагався знову бути милим. Навіть не зловживав парфумами, як це було в перші дні після його повернення. Ліза ловила себе на думці, що її серце все ж не повністю охололо.

— То як тобі наша Злата? — Вадим глянув на неї, поки та неквапливо крутила трубочку в келиху.

— Краще скажи, як ти. Бо востаннє, коли ми бачилися, я прокинулась в номері готелю і не знала, це реальність чи зйомки “Жіночого кварталу”.

Вадим удавано скривився.

— Ну, якби ми знімали “Жіночий квартал”, то ти була б головною героїнею. Там був лише один дубль — без сценарію, правда, але з імпровізацією.

— Ти жартуєш, — Злата поставила коктейль на стіл. — Але мені не до сміху. Ти сам потім зник, не зателефонував, не написав…

— Я думав, треба дати тобі простір. Ну і… — він знизав плечима, — боявся, що скажеш «відчепись».

— Я могла сказати й інше, — Злата підперла голову рукою. — Наприклад, «давай ще раз, але вже зі сніданком і меншою кількістю алкоголю».

Вадим на секунду розгубився.

— Це… запрошення?

— Це сарказм, розумнику, — всміхнулась вона, але вже менш колюче.

У цей момент офіціант приніс страви. У всіх на тарілках — щось апетитне, а в Злати — велика піца з чилі.

— Я цього не замовляла.

— Це я замовив, — гордо сказав Вадим. — Ти ж любиш гостре. Як твій характер.

Злата взяла шматок, надкусила, і через секунду в неї на очах з’явились сльози.

— Господи, ти хотів мене вбити?! Це піца з пекельного котла!

Вадим кинувся подавати їй воду.

— Я не знав, що так гостре, чесно!

— Тепер у мене язик, як у дракона, — кашляла Злата, — але зате нарешті ти змусив мене плакати не від розчарування, а від перцю.

Всі за столом вибухнули сміхом. Атмосфера стала невимушеною, і навіть Злата, витираючи очі серветкою, посміхнулась:

— Добре, Вадиме, ще один шанс. Але наступного разу я обираю, що ми їмо.

— Домовились, — підморгнув він.

Вечір закінчився теплими розмовами, сміхом і прогулянкою під нічним небом. Дівчата — з легким загаром, хлопці — з легким страхом зробити ще одну помилку.

А Ліза, йдучи поряд із Нікітою, знову повірила: можливо, серце не помилилось. Хоч і не одразу зрозуміло — з ким саме.