Розділ 30. “Стас”

Стас був із простих. Його батьки — звичайні робітники: тато працював на шахті, мама — на фабриці. У їхній оселі ніколи не було розкоші, зате завжди панували порядок і взаємоповага. І саме з дитинства Стас виніс головне: якщо хочеш чогось досягти — працюй. Рано.

Уже в школі він продавав батарейки, чохли до телефонів, навіть колись організував міні-бізнес із доставкою хот-догів у клас. А на першому курсі університету впевнено торгував уживаною технікою — телефонами, планшетами, ноутбуками. Він розумів, як працюють гроші, і вмів із ними поводитись. Зароблене не марнував, а відкладав — на свою майбутню справу.

Стас був високий, підтягнутий, з виразним обличчям і теплими очима. Спорт завжди був частиною його життя. Ходив у зал регулярно, та ніколи не хизувався тілом — просто це було його нормою. Його любили і хлопці, і дівчата. Перші — за легкість і почуття гумору, другі — за щирість і харизму і красу. Так, у нього були стосунки, але жодна з дівчат не чіпала його серце… аж поки він не зустрів  Лізу.

То була звичайна осінь, легкий дощ і відчинене вікно на першому поверсі гуртожитку. Він, як завжди, підійшов з подарунком — цукерками та кавою, а двері не відповідали. І він, жартома, заліз у вікно.

Ліза стояла спиною до нього, а коли обернулася — він просто завмер.

— Привіт, — сказала вона, сміючись, — Ти чого через вікно?

— Якщо в тебе відчинено — я й у серце так залізу.

Відтоді все змінилось. Побачення, дрібні сюрпризи, шалені ночі — Стас завжди був для неї підтримкою. Вона не раз дивувалась, як він усе встигає: підробітки, навчання, спорт, друзі, подарунки… Вона не завжди навіть знала, що ті квіти, що їй кур’єр приносив “від таємного шанувальника”, насправді були від нього.

Їхнє кохання було яскравим, справжнім і… здавалося, незламним. Особливо в моменти, коли вони залишались самі. Їхні тіла — наче створені одне для одного. Все в ній його зводило з розуму: вигини, погляди, запах шкіри після душу. А вона завжди була щаслива поруч із ним. Їхній близькість була не просто фізична — це було єднанням.

Аж поки він не повернувся на день раніше. Сюрприз мав бути романтичним. Він зайшов тихо, не вмикаючи світло, хотів обійняти її ззаду… Але вікно знову було відчинене. І те, що він побачив, вибило повітря з його легень.

На парковці біля гуртожитку Ліза палко цілувала іншого. Стас навіть не одразу повірив, що це вона.Переліз через вікно і підійшов під кущі. Таки , мать його, його Ліза була з іншим.

Він не пам’ятав, як вийшов звідти. Його серце розривалось. Від болю, образи, приниження. Але навіть через біль він знав одне — він її не віддасть. Вона — його. Йому не потрібна драма. Він не буде кричати. Не буде скандалити. Він буде діяти. Холодно, продумано, по-дорослому.

— Ти зробила помилку, Лізо, — прошепотів він, дивлячись у стелю в порожній кімнаті. — Але я її виправлю. Я завоюю тебе ще раз. І цього разу назавжди.