Розділ 27. “Запах швидкості і щось нове в повітрі”

Натовп гув, ніби велетенський вулик. Повітря було наповнене запахом бензину, гарячого металу і солодкої вати. Машини блищали на сонці — спортивні, хижі, швидкі. З динаміків гуркотів хіп-хоп, а ведучий, наелектризований, як дріт під струмом, вигукував у мікрофон:

— Дами і панове! Готуйте свої голосові зв’язки, бо буде гаряче! Через кілька хвилин — старт!

Ліза з Нікітою стояли у першому ряду, біля самої траси. Місця були настільки близько до стартової лінії, що можна було відчути легку вібрацію від двигунів.

Нікіта ніжно обіймав Лізу за талію, час від часу цілував у скроню. Вони виглядали як пара, що разом уже давно. Ліза спочатку намагалася тримати емоції в рамках, але з часом розслабилась, притулилась до нього і просто насолоджувалась моментом.

Злата час від часу кидала на них погляди, не з осудом, а скоріше з внутрішнім “ну-ну, поговоримо ввечері”.

Поруч стояв Вадим — галантний, стриманий, дивно уважний. Він запропонував Златі воду, помітив, коли вона поправляла волосся, навіть відступив на крок, щоб вона могла краще бачити трасу.

— Вадиме, ти сьогодні просто джентльмен, — усміхнулась Злата.

— А я що, не завжди такий? — пожартував він, підморгуючи.

— Побачимо, — відповіла вона, склавши руки на грудях і хитро прищурившись.

До них приєдналися ще двоє — Денис і Альона.

— Всім привіт! Я Денис, а це моя чарівна дівчина Альона, — весело сказав хлопець і майже одразу додав: — Не хвилюйтесь, ми не кусаємось… Ну хіба трошки, як голодні!

— І то тільки після шостої вечора, — підтримала його Альона, усміхаючись, погладила по його кругленькому акуратному животику.

— Приємно познайомитись, я Ліза, а це Злата.

— Слухай, Лізо, ти така тендітна, а стоїш тут серед ревучих моторів — поважаю! — сміялась Альона.

— Дякую, — Ліза усміхнулась. — А ти така відкрита, ніби ми вже давно знайомі.

— Так і є! Минулого життя ми точно були сусідками по кімнаті ! — вигукнула Альона.

Раптом заграла коротка тривожна музика — і на трасу вийшла дівчина в червоному блискучому купальнику та високих підборах. Вона пройшлась повз машини, усміхнулась у натовп, і, змахнувши флагом, різко опустила його !

Пил знявся в повітря, рев моторів прошив серце кожного. Всі завмерли, стежачи за тим, як машини зникають за поворотом.

— Ставлю на чорну! — вигукнув Денис.

— А я на синю! — крикнула Альона.

— Я взагалі нічого не бачу, крім пилюки! — засміялась Злата, прикриваючи очі рукою.

Ліза сміялась і крізь шум чула лише голос Нікіти, який нахилився і прошепотів:

— Добре, що ти сьогодні поруч. Усе навколо яскраве, але ти — яскравіша.

Вона усміхнулась, відчула, як щоки палають, і ніжно стиснула його руку у відповідь. У повітрі був запах швидкості, адреналіну — і щось нове, трепетне, таке, що змінювало хід її звичного життя.