Розділ 26. “Притягнення”

Ліза влетіла в кімнату Злати, ніби вітер за спиною гнав її. Очі блищали, щоки палали, енергія так і била через край — і при цьому вона намагалася говорити стримано, хоч голос все одно тремтів.

— Я… Я не знаю, що це, Злато. — Вона зупинилась посеред кімнати, тримаючись за дверну ручку. — Але я відчуваю якесь… притягнення. Наче магніт. Я не можу пояснити, просто… тягне. До нього.

Злата, яка саме стояла в піжамі з чашкою кави, завмерла. Її очі стали розміром з часів що висіли на стіні.

— Притягнення?! Ліза, ти де була?! — почала вона, але не встигла продовжити.

— Злата, потім! — перебила її Ліза, різко вирівнюючи спину. — Збирайся! Швидко! Щось легке, літнє. Хлопці їдуть на якесь шоу — автошоу чи перегони — неважливо. Вони нас запросили. Хочеш сидіти тут і нити, чи підемо веселитись?

— Ем… — Злата кліпала, — Ти серйозно?

— Я в топі, ти в топі. Через пів години — ми вже зірки дня!

Злата поставила чашку, усміхнулась із лукавим прищуром і рішуче кивнула:

— Влаштуємо їм шоу не гірше за їхні перегони.

Через тридцять хвилин дві подруги вийшли з гуртожитку, мов із рекламного буклету:

Ліза — в акуратному високому хвості, коротких джинсових шортах і білому топі, злегка підведені очі й рум’янець на щоках.

Злата — з розпущеним в’юнким волоссям, яке ніжно спадало на плечі, у чорному топі, легких джинсових шортах і з чарівною впевненістю в кожному кроці.

Вони не знали, куди саме їдуть. Але знали точно — цей день буде незабутнім.