Розділ 25. “Тут і зараз”

Ліза глибоко вдихнула, зібралась і натиснула на контакт «Злата». Пальці трохи тремтіли, а в животі заворушились знайомі метелики — тільки цього разу не від закоханості, а від тривоги.

— Лізо?! — голос Злати був схвильований, але теплий, — О, Боже, ти жива?! Я вже почала накручувати себе!

— Жива, — ледь винувато посміхнулась Ліза, — зі мною все добре, чесно. Пробач, що не відповіла вчора. Розповім при зустрічі, добре?

— Та ти хоч знаєш, як я переживала? — видихнула Злата, — Головне, що з тобою все гаразд. Я вже уявила все найгірше…

— Зі мною все окей. Слухай, а в тебе якісь плани на сьогодні є?

— Плани? Хотіла цілий день валятись у ліжку — тиждень був капець який тяжкий. Але якщо треба, то я в строю.

Ліза посміхнулась майже полегшено:

— Буду в тебе через пів години. Маємо міні-пригоду.

Нікіта, який стояв біля неї, вже тримав телефон у руці — замовляв таксі. Він подивився на Лізу уважно, ніби вивчаючи її реакцію, чи не передумала вона.

— Гуртожиток? — уточнив він, коли поклав слухавку.

— Так. Домовимось із Златою, а ви з Вадимом під’їдете трохи пізніше?

— Без проблем. Просто скажи час.

Він підійшов ближче, обійняв її за талію і, не зводячи очей, прошепотів:

— Я не можу насититись тобою. Мені здається, я вже не відпущу тебе.

Ліза хотіла щось відповісти, але слова застрягли в горлі, коли він нахилився і поцілував її — пристрасно, ніжно, впевнено.

Таксі зупинилось. Вона відчинила дверцята, але ще мить стояла, затамувавши подих.

— Побачимось скоро, — сказав Нікіта.

— Я чекатиму, — посміхнулась вона і сіла в авто, не зводячи з нього погляду.

Їхала і думала тільки про одне:

вперше за довгий час вона щаслива. Просто тут і зараз.