Розділ 19. Офіс і дзвінок з ароматом кави

Ближче до обіду двері до кабінету відчинились. Першим зайшов Вадим — упевнений крок, звичний легкий кивок замість «привіт», а за ним — двоє молодих хлопців у робочому одязі. Куртки трохи припорошені пилом, руки міцні, погляди зухвалі, але з відтінком веселощів.

— Лізо, познайомся, — промовив Вадим. — Це наші монтажники. Саша і… теж Саша. .

— Привіт! — хором видали хлопці.

Ліза ледь стримала посмішку.

— Добрий день, — відповіла, трохи здивована новим знайомством.

— Вони встановлюють обладнання на під’їзди, домофони, камери. Якщо щось не працює — їдуть ремонтувати, — пояснив Вадим. — В кінці кожного робочого дня ти будеш дзвонити їм і надиктовувати всі виклики на завтра. Справишся?

— Так, звісно, — кивнула Ліза, хоч і не до кінця уявляла, як це виглядатиме.

Вадим простягнув хлопцям папку з протоколами — схоже, в ній були якісь технічні завдання чи маршрути. Сашки ще раз усміхнулись, побажали гарного дня і вийшли, один з них навіть підморгнув, на що Вадим кинув злегка осудливий, але поблажливий погляд.

В офісі лишилися троє: Вадим, Нікіта і Ліза. У повітрі зависла тиша, як перед бурею або перед чимось дуже звичайним.

Раптом задзвонив телефон Лізи. Вона глянула на екран — Злата.

— Алло?

— Ну шо, міс офісна леді, вийдеш на обід? Тут за рогом, я вже біля банку! — голос подруги був, як завжди, бадьорий і з натяком на безтурботність.

Ліза засміялась:

— Через п’ять хвилин буду!

Коли вона поклала слухавку, Вадим підняв брову:

— Важлива зустріч?
— Найважливіша — з подругою і кавою, — усміхнулась Ліза, підводячись зі стільця.

Вадим, який до того був серйозний, раптом оживився:

— З Златою? — перепитав з ледь помітною зацікавленістю.

— Ага, — кивнула Ліза.

— Ми теж не проти пообідати, — втрутився Нікіта, встаючи з-за столу. — А що? Можемо піти разом.

— Ви ж боси, — підняла брову Ліза, напівжартома. — Вам хіба не годиться ділити обід з підлеглими?

— Ми демократичні боси, — всміхнувся Вадим. — І взагалі, ми тебе стажуємо. Маємо бути поряд. Навіть під час обіду.

— Ага, ще й поїсти навчите, — засміялась Ліза, прямуючи до дверей.

— Якщо треба — і це покажемо, — кинув Нікіта, вже виходячи слідом.

І вони всі разом вирушили на зустріч Златі — день, який починався з інструктажу і папок, несподівано перетворився на легкий і майже безтурботний, із запахом кави та чимось новим у повітрі.