Розділ 16. Офісні леді

— І що ти збираєшся робити? — Злата поставила чашку чаю на підвіконня гуртожитської кухні й уважно подивилась на Лізу.

— Ще не знаю, чесно, — Ліза сіла навпроти й задумливо крутила ложечку в чашці. — Вони запропонували секретарську посаду. В офісі. Постійна присутність, відповідати на дзвінки, документи… усе як у фільмах.

— У сенсі? Серйозно? — Злата розплющила очі. — І ти ще думаєш? Та це ж рівень! Нікіта запропонував?

— Ну, він так стримано… Без «будь ласка» і «ми без тебе не впораємось», — Ліза усміхнулась. — Але так, офіційно — від нього. А потім ще й Вадим підключився. Виявляється, його тато працює в універі, і він пообіцяв дізнатись, коли в мене обов’язкові пари, щоб я могла все поєднувати.

Злата пирснула зі сміху:

— Ну якщо Вадим домовляється за відвідуваність — хай і мені замовить словечко! Я б і сама не проти пар кілька пропустити. А ще краще — весь семестр!

— Так і передам, — засміялась Ліза.

Злата хитро глянула на неї:

— А офіс то біля банку, де я тепер працюю!

—  Прямо через дорогу.

— То взагалі супер! Будемо разом обідати. Як справжні офісні леді. Ти — у блузці, я — в піджаку, сидимо десь в кафешці з кавою та планами на життя…

— Такі ділові й незалежні, — підхопила Ліза, витягнувши уявного телефона з сумочки. — «Маріє, перенесіть зустріч на третю, у мене переговори з клієнтом у «Шоколадниці».

— Або: «Павле, підготуйте мені звіт до кінця дня, і подивіться курс євро», — Злата вже ледве стримувала сміх.

Вони сміялись, як колись у школі, коли фантазували, ким стануть після випуску. Але зараз усе було вже не просто грою уяви — крок за кроком мрії починали втілюватися.

— Тільки от… — Ліза трохи посерйознішала. — Страшно. Раптом не впораюсь. Раптом це не моє. 

— Ну ти спробуй. Гірше, ніж по під’їздах ходити, точно не буде, — підморгнула Злата. — А там побачиш. Зате вже точно не скажеш, що не намагалась.

Ліза кивнула, дивлячись у вікно на вогники вечірнього міста. Десь там, за поворотом, її чекали нові рішення, люди і, можливо… нова вона.