Розділ 9. На розвідку, як великі

— Дівчата, треба шукати нові точки, — Злата закусила ручку і подивилася на Лізу так, ніби та мала в рукаві карту скарбів.

— Я ж казала — Святошино вже вичерпано. Там уже навіть собаки нас упізнають.

Після пар усі були злегка сонні, але ідея “нової адреси” бадьорила краще за будь-яку каву. Юлька, яка тепер працювала у банку (і, схоже, вважала себе фінансовим аналітиком хоча б для гуртожитку), підкинула ідею:

— У нас відділення біля новобудови. Така тобі — пентахаусна атмосфера. Можливо, там ваші… «збори» матимуть інший ефект. Ну, ви зрозуміли.

— О, ми зрозуміли, — хором відповіли Злата і Ліза.

Вони повернулись в гуртожиток, нафарбувались “по-бізнесовому”, натягнули свої найсерйозніші піджаки і штани без дірок. Сумки — строгі. Погляди — холодні, але впевнені. Вони виглядали як дівчата, які або продають квартири в центрі, або відкривають маркетингову агенцію.

Елітна новобудова справді вражала. Все блищить . Але дівчата були налаштовані рішуче. На вході посміхнулись, як справжні менеджери з комунікацій.

У внутрішньому дворі новобудови було просторо і тихо — лише кілька мам з візочками, хтось вигулював собаку. У такій атмосфері легко було починати розмову. Ліза зібрала думки й підійшла до першої групи мешканців:

— Добрий день! Ми проводимо ініціативні збори з приводу забезпечення охорони під’їзду. Є можливість встановити систему безпеки та чергування — усе офіційно, з протоколами та погодженням мешканців.

Її голос звучав впевнено, чітко — і майже відразу почали підходити люди, запитувати, уточнювати. Злата вела список, Ліза відповідала на запитання.

— А хто буде охороняти? — спитала одна бабуся, з-під лоба оцінюючи дівчат.

— Спеціалізована служба. Працюють на кількох будинках уже — можемо надати контакти для перевірки. Усе узгоджується з мешканцями — нічого без вашої згоди.

— Це хороша ідея, — втрутилась інша жінка. — Мені вночі страшно самій повертатись. Підтримую.

Поступово натовп збільшувався. Люди підходили, слухали, підписували. Коли дівчата завершили збори, на руках уже було двадцять підписів. Успіх, якого вони не очікували.

— Ну що, — Злата втирала долоні. — Відпрацювали на всі сто.
— І вигляд мали відповідний, — усміхнулась Ліза. — Як ті, що самі охороняти будуть.

— Це перемога, — сказала Злата, поки вони йшли назад. — Я навіть відчула, що ми серйозні дівчата. Прямо як з TED Talks.

— Ми не серйозні, ми ефективні, — хихотіла Ліза. — Тепер з таким портфоліо нас у мери пустять.

Вони йшли по тротуару з таким виглядом, ніби щойно продали стартап за мільйон.

Наступною зупинкою був офіс — їхній тимчасовий штаб у гуртожитській кімнаті. Там уже чекала Юлька зі своєю аналітикою і новими районами на примітку.

А в голові у кожної крутилось: «А ми ще ті стратеги. Із харизмою і підписами».