8 поверх: де час не ламається, а чемно просить перенести зустріч

Тео Марш жив на восьмому поверсі вже кілька років, але сусіди досі не могли точно сказати, коли саме він переїхав. Не тому, що не пам'ятали. А тому, що в Тео це могло статись учора, сьогодні або десь між ними.
Сам Тео до цього ставився спокійно. Навіть занадто спокійно. Настільки спокійно, що це трохи нервувало інших.
Одного разу Майя зустріла його в ліфті. Точніше, вона зайшла в ліфт, а Тео вже стояв там із чашкою чаю.
— Доброго ранку, — сказала вона.
— Доброго вечора, — відповів Theo.
Майя подивилась у віконце ліфта. Потім на телефон. Потім знову на Theo.
— Зараз дев'ята ранку.
— Для тебе, — погодився Тео.
І зробив ковток чаю. Наче це все пояснювало.
Найбільше Тео любив чай. Не тому що був поціновувачем. Просто чай у нього поводився дивно навіть за мірками цього будинку.
Одного разу Ліам із восьмого поверху зайшов до нього з черговою загадковою коробкою.
— Можеш допомогти?
— Залежить від часу, — відповів Тео.
— А що з ним?
— Він сьогодні трохи розкиданий.
Ліам поставив коробку на стіл.
Тео взяв чашку. Зробив ковток. Зупинився. Подивився всередину.
— Цікаво.
— Що?
— Цей чай уже закінчився.
— Але він у чашці.
— Так. Просто він уже був випитий завтра.
Ліам помовчав. Потім подивився на коробку.
— Добре. На цьому фоні моя коробка вже виглядає нормально.
Через кілька днів стався ще дивніший випадок. Тео отримав повідомлення. Телефон дзенькнув. Він відкрив чат. І там було написано:
"Дякую за відповідь."
Тео задумався. Почухав потилицю. І відповів:
"Будь ласка."
Через хвилину прийшло нове повідомлення.
"Питання ще не написав."
Тео кивнув.
— Логічно.
І відклав телефон.
Саме в цей момент повз проходила Олівія.
— Що сталося?
— Людина подякувала мені за відповідь до того, як поставила питання.
Olivia навіть не здивувалась.
— Це нормально.
— Справді?
— У порівнянні з моїм Wi-Fi це дуже організована поведінка.
Але справжнє випробування почалося тоді, коли Артур із шостого поверху вирішив частіше навідуватися до Тео. Це була майже наукова подія. Людина, яка живе на десять хвилин раніше за всіх... зустріла людину, яка іноді листується з майбутнім. І будинок почав нервувати.
Навіть Еліас із дев'ятого поверху одного разу затримався біля їхніх дверей. Бо йому стало цікаво. Що буде, якщо зіткнуться дві різні версії часу.
Одного вечора Артур зайшов до Тео. Сів навпроти. І сказав:
— Я прийшов поговорити.
Theo кивнув.
— Знаю. Ми вже поговорили.
Артур моргнув.
— Коли?
— Завтра.
Артур мовчав секунд десять.
Потім посміхнувся.
— Мені подобається, що це не допомагає.
— Мені теж.
Незабаром сусіди почали помічати дивну закономірність. Після спілкування з Тео дрібні проблеми ніби розсмоктувались самі. Запізнення ставали коротшими. Черги рухались швидше. Кава остигала повільніше. 
Навіть Кевін одного разу це помітив. А це вже було серйозно. Бо Кевін жив у стані постійного "майже". Він стояв із валізою біля дверей.
Тео проходив повз.
— Знову не їдеш?
— Поки ні.
— Це добре.
— Чому?
Тео подумав.
— Бо ти вже один раз поїхав.
Кевін завмер.
— Коли?!
— У своїй голові. Минулого місяця.
Кевін довго мовчав. Потім поставив валізу на підлогу.
— Чесно кажучи... це звучить дуже правдоподібно.
Сандра теж мала з Тео особливі стосунки. Одного разу вона принесла пакет із випраними речами.
— Мені здається, ця сорочка сумує.
Тео подивився.
— Ні.
— Ні?
— Вона ностальгує.
Сандра серйозно задумалась.
— Так...
— Вона вже сумувала вчора. Зараз це інше.
— Дякую.
— Будь ласка.
І вони обидва продовжили розмову так, ніби щойно обговорили прогноз погоди.
Але найбільш дивна пригода сталася в день, коли час вирішив трохи пожартувати з усім будинком.
Все почалось із будильника Тео. Він задзвонив о 7:30. Проблема була в тому, що годинник показував 15:40.
Тео подивився на нього.
Будильник подивився на Тео.
І вони обидва мовчали.
— Ти запізнився, — сказав Тео.
Будильник продовжив дзвонити.
— Але я ціную старання.
Через пів години Майя виявила, що її кава стала гарячішою після того, як вона її випила. Сандра сказала, що пральна машина повторила один цикл двічі, бо "ще не награлася". Джейсон випадково просвердлив отвір, який, за його словами, "наче вже існував раніше". Ліам отримав коробку, на якій дата доставки була завтрашньою.
А Олівія знайшла мережу Wi-Fi з назвою:
"МИ ВЖЕ ВИРІШИЛИ ЦЮ ПРОБЛЕМУ"
І вона навіть працювала.
Увечері весь будинок майже випадково зібрався в коридорі восьмого поверху.
Таке траплялося тут частіше, ніж мало б.
Тео стояв біля вікна. Артур сидів на підвіконні. Еліас дивився кудись у майбутню секунду. Майя тримала каву. Джейсон тримав дриль. Кевін тримав валізу. Олівія тримала роутер. Сандра тримала рушник із дуже складним емоційним станом.
І всі дивились на Тео.
— Ну? — спитала Майя.
— Що ну?
— Це через тебе?
Тео подумав. Дуже довго.
Настільки довго, що навіть Еліас здивувався.
— Частково.
— Наскільки частково?
— Десь на тридцять сім відсотків.
— А решта?
Тео озирнувся на будинок. У коридорі гудів ліфт. Десь унизу Еван отримував листа, який ще не був написаний. Міра, мабуть, уже знаходила щось, що ще не загубилось. Софі напевно слухала мелодію вечора. Нора переконувала якийсь фікус не ображатись на захід сонця. І десь зовсім поруч Лінда, ймовірно, вже передавала тиші нові повідомлення.
Theo усміхнувся.
— Решта... це просто наш будинок.
І що найкумедніше... ніхто навіть не попросив пояснень.
Бо коли живеш у місці, де дриль має розклад, Wi-Fi має настрій, листи приходять без авторів, а час іноді чемно змінює чергу подій... починаєш розуміти просту річ: тут дивним вважається не те, що щось неможливо пояснити. Дивним вважається день, коли пояснювати нічого не доводиться.