Глава 6

Григорій нервово стискав у руках останні купюри, які ще залишилися після розмови з Арсеном. Алкоголь вже давно затуманив розум, а азарт пульсував у венах, змушуючи робити ставки одну за одною. Виснажене обличчя, тремтячі руки — усе вказувало на чоловіка, що вже давно перетнув межу між розвагою та залежністю.

— Ще одну партію, — прохрипів він, кидаючи на стіл залишки грошей.

Його суперник — чоловік у дорогому костюмі з холодним, насмішкуватим поглядом — лише злегка посміхнувся. Він знав, що ця гра вже вирішена. Карти лягли на стіл, секунди розтягнулися у вічність. Григорій нахилився вперед, надіючись на диво… але воно не сталося.

— Ти знову програв, старий, — голос суперника був позбавлений емоцій. — І тепер ти винен набагато більше, ніж збирався віддати.

Григорій відчув, як холод пробіг по його спині. Він підняв голову, дивлячись на чоловіків, що стояли за його спиною. Вони вже знали відповідь. Виходу не було.

— У тебе є час до завтра, — продовжив головний. — Або гроші, або наслідки.

Григорій різко встав, ледь не перекинувши стілець. Його хитало, серце гупало в грудях, а в голові крутилася одна-єдина думка: "Марія. Вона мусить щось знайти".

Тепер він повертається додому, і там починається інший жах…

Двері гучно грюкнули, коли Григорій увійшов до будинку. Його хитало, він насилу тримався на ногах, але злість кипіла всередині, розриваючи його на шматки. Виграні гроші, яких так не вистачало, тепер знову перетворилися на борг. І хто винен у цьому? Світ? Випадок? Чи, можливо, Марія, яка завжди бурчить про його спосіб життя?

— Де ти була? — гаркнув він, помітивши дружину в коридорі.

Марія обернулася, її обличчя зблідло, коли вона побачила його стан. Вона знала цей погляд, знала, що означає цей голос.

— Гриша, ти знову… — вона зробила крок назад, намагаючись зібратися з думками.

— Знову що?! — він різко підійшов до неї, хапаючи за руку. — Ти думаєш, ти краще за мене? Думаєш, можеш мені вказувати?!

Марія відчула, як холодні пальці Григорія стискають її зап’ястя, залишаючи пекучий слід болю. Вона знала цей стан—від нього не було порятунку, лише тінь страху, що розросталася всередині.

— Гриша, пусти… — її голос здригнувся, але вона намагалася говорити твердо.

— Пусти? — він зареготав, але в його сміху не було жодної радості. — Ти все життя мені псуєш! Ти думаєш, я цього не бачу? Ти тільки й чекаєш, щоб я оступився!

— Це неправда, — Марія труснула головою, намагаючись вирвати руку, але його хватка стала ще сильнішою.

Григорій рвучко потягнув її вперед, змушуючи похитнутися. Вона боляче вдарилася об край столу, але навіть не зойкнула, бо знала—це тільки розлютить його ще більше.

— Скільки можна терпіти твої дорікання? — він замахнувся, і Марія інстинктивно прикрила голову руками.

Удар.

Біль розтікся по щоці, ніби вогонь. Світ перед очима здався розмитим, а в голові загуділо.

— Гриша… — прошепотіла вона, але він її не чув. Він вже втратив контроль.

Другий удар змусив її впасти на підлогу. Серце скажено калатало, а в голові запаморочилося. Вона швидко відповзла назад, доки її спина не вперлася в стіну.

— Все… все, досить… — голосом, що тремтів, вона спробувала його вмовити, але він вже зняв ремінь.

Марія зрозуміла, що це може бути кінець. Що він не зупиниться.

Десь у підсвідомості виник єдиний порив—втекти.

Коли він нахилився до неї, вона рвучко підвелася, відштовхнувши його ліктем, і кинулася до дверей. Григорій спробував схопити її, але вона вислизнула, мов дим.

Вибігши на вулицю, Марія не зупинилася. Її босі ноги бігли по холодній землі, несучи її до сусідського дому. Вона влетіла всередину, гучно зачинивши за собою двері, і лише тоді дозволила собі розплакатися.

Її руки тремтіли, щока пекла, а серце билося десь у горлі.

— Допоможіть… — прошепотіла вона сусідам, які дивилися на неї зі здивуванням і жахом. — Допоможіть мені…

І першою думкою було знайти Анелію. Тільки вона зможе її врятувати.

Анелія сиділа у вітальні, гортаючи якусь книгу, але її думки постійно відволікалися. Було якесь дивне відчуття тривоги, що стискало груди, ніби щось мало трапитися.

Раптом її телефон завібрував на столику. Вона швидко глянула на екран—незнайомий номер.

— Алло?

— Анеліє… — слабкий, тремтячий голос змусив її напружитися.

— Мамо? Що сталося?

— Будь ласка… забери мене…

— Що?! Де ти?

— Я… я у сусідів… Григорій… він… — її голос зірвався.

Анелія відчула, як її серце похололо.

— Ти поранена?

— Він… він мене вдарив… багато разів…

Анелія схопилася з місця.

— Я зараз буду! Не виходь на вулицю, ти чуєш? Сиди там і не рухайся!

Марія щось прошепотіла, але зв’язок перервався.

Анелія, не гаючи ні секунди, підбігла до дверей і схопила куртку. Але раптом зрозуміла, що сама не впорається. Вона згадала про Арсена.

Набравши його номер, вона почала нервово ходити по кімнаті, очікуючи, поки він відповість.

— Що сталося? — його голос звучав сонно, але коли він почув її важке дихання, відразу насторожився.

— Це Григорій… він побив маму! Вона втекла до сусідів… Арсене, вона вся розбита, я чула, як вона плаче!

— Де вона зараз?

— В сусідів. Ми мусимо її забрати.

— Я за тобою заїду.

— Швидше, будь ласка…

Анелія стиснула телефон у руці. Вона відчувала, як страх і злість змішувалися в ній, перетворюючись у неконтрольований гнів. Як він міг?! Як він посмів так вчинити з Марією?!

За кілька хвилин біля будинку загальмував автомобіль Арсена. Анелія вибігла на вулицю і, не кажучи ні слова, сіла в машину.

— Де саме? — спитав він, глянувши на неї.

— Я покажу…

Він натиснув на газ, і машина рвонула вперед.

— Що ти хочеш зробити, коли ми туди приїдемо?

— Забрати її і забратися звідти якнайшвидше.

Арсен поглянув на неї.

— І що далі? Григорій просто так це не залишить.