Глава 3

Два дні в підвалі тяглися для Анелії, як вічність. Голова паморочилася від голоду, а тіло боліло від побоїв. Темрява, яка спершу була лячною, тепер стала звичною, майже рідною. Вона намагалася не думати про мишей, які шаруділи неподалік, і згадувала моменти, коли її життя було хоча б трохи схожим на щастя.

Марія тихенько підійшла до дверей підвалу на третій день. Вона принесла для Анелії шматок хліба й пляшку води, яку вкрала з кухні.

— Доню, їж, — прошепотіла вона, просунувши їжу крізь щілину в дверях.

Анелія ледве підняла голову. Її руки тремтіли, коли вона брала хліб.

- Дякую, мамо, — тихо відповіла вона.

-Потерпи ще трохи. Я знайду спосіб тебе врятувати, — голос Марії тремтів.

— Ти ж знаєш, що він не зупиниться, — сказала Анелія. — Він знайде мене, навіть якщо я втечу.

— Він не завжди буде сильнішим за нас, — Марія витерла сльози, ховаючи їх у хустині.

Вдень Григорій повернувся додому, як завжди, в поганому настрої. Він не спитав, як себе почуває Марія, не поцікавився, чи є що їсти. Його цікавило тільки одне: чи готова Анелія підкоритися.

— Відкривай двері, — гаркнув він, кидаючи ключі Марії.

Марія слухняно відчинила підвал. Анелія ледве змогла вийти. Її худорляве тіло хиталося, як вітерець.

— Ну що, тепер ти зрозуміла, як слухати батька? — Григорій схрестив руки на грудях, вдоволений своїм "вихованням".

Анелія підняла на нього свій погляд, але не відповіла. У її очах був не страх, а ненависть.

— Завтра поїдеш до Арсена. Він надіслав машину. А зараз іди до своєї кімнати й не думай більше пручатися, — наказав Григорій.

Анелія мовчки повернулася до своєї кімнати. Там, дивлячись на свої розкидані малюнки, вона вперше задумалася: чи зможе вона колись вирватися з цього пекла?

Уночі Марія прийшла до неї знову. Вона принесла трохи теплих речей і торбинку з хлібом.

— Анеліє, слухай мене уважно, — почала вона, сідаючи біля доньки. — Завтра, коли ти поїдеш до Арсена, спробуй знайти в ньому людину. Може, він виявиться не таким, як твій батько.

Анелія здивовано глянула на матір.

— Ти хочеш, щоб я погодилася з цим шлюбом? — запитала вона, ледь стримуючи сльози.

— Ні, доню. Але іноді потрібно скористатися можливістю, навіть якщо вона здається страшною. Можливо, він допоможе тобі звільнитися від Григорія.

Анелія мовчала. В її серці боролися страх і гнів. Вона знала одне: наступного дня її життя зміниться назавжди.