Епілог

Сальваторе

— Звичайно буде, — посміхнувся я. — А потім буде знищувати хлопців, які будуть наближатися до тебе, — тихо додав я, проте Амалія це почула.

— Він не буде цього роботи, — прошепотіла Ама мені на вухо. Я ж ніяк не відреагував, адже знав, що вона і так розуміє, що це правда.

Соля уважно слухала нашу розмову, хоча, мабуть, ще не до кінця розуміла, про що йдеться.

— А чому хлопці не можуть до мене наближатися? — невинно запитала вона, нахиляючи голову набік.

Амалія важко зітхнула й глянула на мене так, ніби вже зараз була готова сперечатися.

— Тому що тато так сказав, — швидко відповів я, погладжуючи доньку по голові.

— Але ж ти мій тато, а Доменіко буде просто братиком, — заперечила вона, все ще не розуміючи.

Я ледь стримав усмішку.

— Тепер у тебе буде два захисники.

Соля задумалася, а потім гордо випнула груди.

— Ну, гаразд. Але я все одно буду головною!

— Звичайно, моя маленька принцесо, — зітхнув я, обмінявшись поглядом із Амалією, яка ледве стримувала сміх.

— Тобі вже зараз варто змиритися з тим, що наша донька росте незалежною дівчинкою, — тихо прошепотіла вона мені на вухо.

Я лише хмикнув.

— Подивимося, — пробурмотів я, добре розуміючи, що цей маленький янгол уже зараз починає встановлювати свої правила.

***

Ці слова виявилися занадто правдивими, адже зараз нашим дітям 18 та 17 років і Соломія хоче весь час керувати ситуацією.

— Чому Даміан в свої 17 може ходити до клубу, а мені, якій скоро виповниться 19 неможна, — саме з такими словами в мій кабінет увірвалася Соля.

— Тому що ти дівчина, а він хлопець, — спокійно сказав я, відірвавшись від Амалії, яка сиділа в мене на колінах.

— Може ти вже й чоловіка мені обрав, я ж не маю права нінащо в цьому житті, — зло сказала Соломія.

— Соля, — спокійно промовила Амалія, намагаючись заспокоїти доньку.

— Що Соля, мені вже набридло те, що Даміану можна все, хочеш піти гуляти – будь ласка, хочеш з кимось переспати – будь ласка, проте мені тільки сидіти вдома і чекати поки тато обере мені гідну кандидатуру.

Я важко зітхнув, склавши руки на грудях, і втупився у свою доньку.

— По-перше, — спокійно почав я, — я не збираюся обирати тобі чоловіка.

Соля саркастично вигнула брову.

— Звичайно, як скажеш, тату.

— А по-друге, — продовжив я, ігноруючи її тон, — Даміан знає, що робить.

— А я, значить, ні? — вибухнула вона. — Чудово, просто чудово!

— Соля, люба, — м’яко втрутилася Амалія, лагідно поклавши руку на її плече. — Ми не хочемо обмежувати тебе, просто…

— Просто ви мені не довіряєте! — роздратовано кинула вона.

Я стиснув щелепи, намагаючись залишатися спокійним.

— Соломіє, — сказав я вже серйозніше. — Справа не в довірі, а в тому, що світ жорстокий. Я знаю, що там, у цих клубах, і не хочу, щоб ти потрапила в ситуацію, з якої не зможеш вибратися.

Вона закотила очі.

— О, звичайно. У мого батька ж найбільша параноя на світі.

Я глибоко вдихнув.

— Соля, ти моя донька, — я встав і підійшов до неї. — І я не дозволю, щоб з тобою щось сталося.

— Але, тату…

— Ні. — Я перервав її і нахилився, щоб наші очі були на одному рівні. — Всі ці "але" закінчуються там, де починається твоя безпека.

Соля різко видихнула, її обличчя палало від злості, але я бачив у її очах розуміння. Вона все одно була моєю донькою, такою ж впертою, як і її мати.

— Це несправедливо, — буркнула вона, схрестивши руки на грудях.

— Життя взагалі несправедливе, мала, — я торкнувся її підборіддя, змушуючи підняти голову. — Але я все одно люблю тебе більше за все на світі.

Соля закотила очі, але я помітив легку посмішку в куточках її губ.

— І я тебе, — пробурмотіла вона.

— О, як мило, — посміхнулася Амалія, обіймаючи нас двох. — Хоч хтось сьогодні не буде кричати.

Соля лише хмикнула, а я засміявся.

Так, моя донька виросла справжньою бунтаркою. Але в цьому була вся вона – моя маленька принцеса, яка ніколи не дозволяла мені розслабитися. Проте схоже це був тільки початок, адже я дізнався, що вона закохалась, і не просто в якийсь шматок лайна, а в агента ФБР, який починає копати під нас…