Розділ 29

Сальваторе

З дня весілля пройшов вже майже місяць. Сьогодні в нас запланована вечеря зі всіма членами «Темного альянсу», тому відразу після роботи в офісі я заїхав за своїми дівчатами і ми поїхали в ресторан.

— Ти виглядаєш стомлено, — сказав я та подивився на свою дружину.

— Просто сьогодні трішки не виспалась, — посміхнулась Амалія, проте я вже встиг трохи вивчити, тому розумію, що це далеко не втома.

— А якщо чесно? — запитав я.

—Чесно, нічого серйозного, — запевнила мене моя дружина і я вирішив повірити, можливо дійсно просто запрацювався.

Через 40 хвилин ми зупинились біля ресторану під назвою «Sotto Voce».

— Привіт, — промовила Ама, обіймаючи дівчат, я ж в цей час привітався з чоловіками. В ресторані майже нікого не було, що було на руку, адже зайві очі це не найкращий варіант.

Ми всі зібралися за великим столом у приватній залі ресторану. Атмосфера була теплою, як завжди на таких зустрічах, але водночас відчувалася легка напруга, властива всім членам «Темного альянсу». Незважаючи на дружність, кожен із нас розумів, що за межами цього ресторану наше життя сповнене небезпек.

Амалія сіла поруч зі мною, а Соля, як завжди, привернула до себе увагу всіх дівчат. Лея, Франческа та Леона навперебій розважали її, а моя дружина лише усміхалася, спостерігаючи за цією картиною.

— Ну що, як вам життя в статусі місіс Мореті? — запитала Леона, підморгуючи Амалії.

— Прекрасно, — відповіла вона, посміхаючись. — Хоч іноді це трохи схоже на американські гірки.

Усі засміялися, а я, злегка посміхнувшись, узяв її за руку.

— А ти прекрасно справляєшся, — додав я.

— Ой, залиште свої люб’язності для дому, — пожартував Дамміан, злегка стукнувши мене по плечу. — Ми тут усі знаємо, що ти тепер підкаблучник.

— Підкаблучник? — перепитала Амалія з посмішкою. — Я думала, ми з Сальваторе просто партнери.

— Партнери? — засміявся Ітан, піднімаючи келих. — Ну гаразд, за вас, партнери!

— І за те, щоб ми завжди мали такі приводи для зустрічей, — додав я, підтримуючи тост.

Після кількох хвилин жартів і тостів розмова перейшла до більш серйозних тем. Чоловіки почали обговорювати питання безпеки та можливі дії конкурентів, а жінки перемістилися трохи далі, щоб не заважати нам.

Я спостерігав за Амалією, яка щиро сміялася з Леєю та Франческою. Вона виглядала щасливою, але я все одно не міг позбутися відчуття, що щось її турбує.

— Сальваторе, ти сьогодні якийсь задумливий, — сказав Россі, дивлячись на мене.

— Просто багато думок, — відповів я.

— Це стосується роботи чи чогось іншого? — поцікавився Лоренцо.

Я лише похитав головою, даючи зрозуміти, що зараз не час це обговорювати. Коли вечеря добігала кінця, я відчув, що потрібно поговорити з Амалією наодинці. Вона була поруч, сміялася й виглядала безтурботно, але я знав її.

У машині Соля мирно спала в своєму кріслі, а Амалія задумливо дивилася у вікно, проте я вирішив її не зачіпати. Коли ми повернулися, Амалія одразу пішла вкладати Солю, а я залишився в кабінеті. Через 20 хвилин до кімнати зайшла моя дружина.

— Нам потрібно поговорити, — сказала Амалія.

— Я уважно тебе слухаю, — промовив я та посадив дівчину собі на коліна.

— Тут таке діло, — почала дівчина, дивлячись на свої нігті. — Мені здається я вагітна, — випалила вона.

— Ти що? — перепитав, адже мені здалося, що я просто почув не те.

Амалія глибоко вдихнула й нарешті підняла на мене свої блакитні очі. У них читалася легка невпевненість, змішана з хвилюванням.

— Я ще не впевнена на сто відсотків, але в мене затримка, і деякі симптоми нагадують те, що було, коли я чекала Солю, — тихо промовила вона.

Я на мить завмер. Це було несподівано, але одночасно з цим у моїй душі зароджувалася незрозуміла хвиля тепла.

— Амаліє, це ж… — почав я, але вона перебила мене.

— Сальваторе, я знаю, що це раптово. Я сама ще не встигла все усвідомити. Мені страшно, бо я не знаю, як ми впораємося з цим, зважаючи на всі небезпеки навколо нас.

Я обережно взяв її обличчя в долоні, змушуючи її подивитися прямо на мене.

— Кохана, це найкраща новина, яку ти могла мені сказати, — відповів я щиро. — Так, можливо, це не те, що ми планували прямо зараз, але хіба є щось важливіше, ніж наша сім’я?

Амалія здивовано подивилася на мене, ніби очікувала іншої реакції.

— Ти… ти справді радий? — запитала вона, ніби боялася почути відповідь.

Я усміхнувся і притиснув її до себе, притискаючи руку до її живота.

— Звісно, радий. Як я можу не радіти ще одному маленькому янголу в нашій родині?

Її плечі розслабилися, і вона, здається, дозволила собі нарешті відчути те щастя, яке стримувала через страх.

— Я завтра поїду до лікаря, — сказала вона.

— І я поїду з тобою, — впевнено відповів я.

— Сальваторе, ти ж зайнятий…

— Ніяких "але". Я буду поруч, кохана, — я провів рукою по її волоссю.

Вона усміхнулася й сховала обличчя у мене на грудях.

— Дякую, — тихо прошепотіла вона.

Я лише поцілував її у волосся, розуміючи, що з цього моменту моє життя набуло ще більшого сенсу. Тепер у мене є ще одна причина захищати свою сім’ю. І я зроблю це, чого б це не коштувало.

— Я боюсь, — раптом промовила Амалія, коли ми вже лежали в ліжку.

— Чого? — запитав я, перебираючи її волосся.

— Вагітності, що я не впораюсь, також пологи. А, що якщо через нову дитину, я стану поганою мамою для Соломії, — прошепотіла вона.

— Я впевнений, що ми впораємось і нізащо не забудемо про нашу Солю, — почав заспокоювати я. — До речі в мене для тебе дещо є, — загадково сказав я, встаючи з ліжка.

— Щось сталося? Щось серйозне? — почала перейматися дівчина.

— Все нормально, я хотів тобі про це розповісти ще на нашому весіллі, проте тоді не вийшло, оскільки він ще не був готовий, —сказав я.