Розділ 27

Амалія

Як тільки Сальваторе пішов, я знову заснула. Прокинулась я близько 10 ранку. На мій превеликий подив Соля ще спала, тому мій вибір пав на те, щоб провести себе в порядок, після чого написала дівчатам в наш чат.

Mafia_women

Ама: всім привіт, чекаю вас всіх сьогодні в себе. Давно не бачились)[БК1] 

Леона: я за, о котрій зустрічаємось?[БК2] 

Ама: невже ти в Нью-Йорку?

Леона: так, прилетіла разом з містером Россі.

Ама: чудово. А як що до інших?

Лея: я за.

Франческа: я також за, давно не бачила свою маленьку королеву.[БК3] 

Іза: я також буду.[БК4] 

Загалом погодились всі, крім Вів’єн[БК5] , оскільки вона зараз в Європі на якомусь там з’їзді лікарів. Вже через декілька годин ми з дівчатами сиділи на терасі нашого будинку.

Сонячний день, легкий вітерець, і затишна атмосфера нашого дому створювали ідеальні умови для зустрічі. Тераса була прикрашена квітами, а на столі стояли різноманітні закуски, десерти й прохолодні напої. Соля сиділа в своєму кріслі поруч зі мною, тримаючи в руках іграшковий зайчик, і уважно розглядала всіх гостей.

— Ну що, дівчата, за зустріч? — вигукнула Леона, піднімаючи келих із прохолодним коктейлем.

— За зустріч! — підхопили всі, і ми дружно засміялися, піднімаючи келихи.

— Амаліє, у тебе тут просто неймовірно красиво, — сказала Лу,[БК6]  милуючись садом. — Як у справжньому маєтку з фільму.

— Дякую, Лу. Але, чесно кажучи, головна прикраса цього дня — це ви всі. Я так скучила за вами, — відповіла я, посміхаючись.

Франческа підійшла до Солі й обережно взяла її на руки.

— А ось і наша маленька королева, — сказала вона, посміхаючись доньці. — Вона така схожа на тебе, Амаліє.

— Характером, вона все більше й більше схожа на свого тата, — відповіла я, сміючись. — Але дякую, Франческо.

Я була здивована, що Соля стає дедалі більше схожою на Сальваторе. Хоч він і не її рідний батько.

— Взагалі я приїхала не просто так. Мені потрібно, щоб ви допомогли мені з організацією мого весілля, — промовила я. — Якщо ви, звичайно, не проти.

Після моїх слів на терасі запанувала тиша. Дівчата перезирнулися, і буквально через секунду вибухнули емоціями.

— Звісно, ми допоможемо! — підхопила Лея, її очі буквально світилися від захоплення.

— Коли ти встигла прийняти таке рішення? — запитала Франческа, не випускаючи Солю з рук, яка зацікавлено гралася її сережками.

— Сальваторе зробив пропозицію кілька тижнів тому, — посміхаючись, відповіла я. — Ми вирішили не затягувати і запланувати все на найближчий час. Але, чесно кажучи, організація весілля — це не зовсім моя сильна сторона. Тому мені потрібна ваша допомога.

Іларія[БК7]  засміялася, змахнувши рукою.

— Ну, ти звернулася за адресою. Ми з дівчатами влаштуємо таке весілля, про яке говоритимуть усі.

— Я в цьому навіть не сумніваюся, — відповіла я, трохи зітхнувши з полегшенням. — Сальваторе, звичайно, запропонував узяти організатора, але я сказала, що хочу, щоб це було щось особливе, зроблене з любов’ю.

— Тож коли і де? — поцікавилася Лея, дістаючи телефон, щоб записати все необхідне.

— Ми думали провести церемонію тут, у нашому саду. Це місце для нас дуже особливе, — пояснила я. — А щодо дати… Думаю, через два місяці.

— Два місяці? — вигукнула Леона, але одразу ж усміхнулася. — Добре, ми впораємося. Головне — обрати концепцію.

— Я хочу, щоб усе було ніжно, легко і без надмірностей. Щось у стилі казкового саду, із квітами, гірляндами і багато свічок, — поділилася я своїми думками.

— Це звучить прекрасно, — задумливо сказала Франческа. — Ми можемо запросити місцевих флористів, які допоможуть прикрасити сад. І, звичайно ж, треба обговорити сукню!

— Взагалі-то перед вами найкращий флорист Нового Орлеану, — сказала Іларія. — А от що до сукні, це дуже гарне питання.

Всі дівчата радісно закивали, і я відчула, як хвилювання почало змінюватися на впевненість.

— Сукню я ще не вибирала, — зізналася я. — Тому ви мені теж тут потрібні.

— О, це буде найкращий день, — сказала Теодора[БК8] , беручи в руки келих і знову піднімаючи його вгору. — За весілля Амалії і Сальваторе!

— За весілля! — повторили всі в один голос, і на терасі знову пролунали сміх і щасливі вигуки.

Цей день став для мене ще одним підтвердженням того, що поруч зі мною найкращі люди. Я знала, що разом із ними ми створимо щось справді особливе, адже це весілля стане початком нового етапу нашого життя з Сальваторе.

Наступні два місяці були ніби конвеєр, я разом з дівчатами поринула у всі весільні справи. Найважче було обрати сукню, оскільки у зв’язку зі всіма переживаннями я дуже схудла і все з мене звисало.

— Мені взагалі нічого не підходить, — починаю нервувати. — Я так скоро взагалі залишуся без сукні.

— Заспокойся, все нормально, — сказала Теодора. — Я впевнена, що цю проблему можна вирішити. Якою ти уявляєш свою сукню?

— Ну я хочу, щоб це була пишна сукня, — почала я, — з корсетом, також хочу, щоб рукава були приспущені, також хочу, щоб на корсеті було мереживо, щоб сукня була кольору шампань.

— Така? — через декілька хвилин сказала Теодора та повернула свій блокнот.

На малюнку був ескіз сукні, як з моїх мрій.

— Так, — відповіла я із вогником в очах.

— Тоді можеш не переживати, в день весілля ти отримаєш сукню мрії, — запевнила мене Теодора.

— Ти зараз серйозно? — не повірила я.

— Абсолютно, —в мене є люди, які зроблять все в кращому вигляді.

— Дякую, — посміхнулась я, після чого обійняла дівчину.

— Тоді ми нарешті можемо піти пообідати? — запитала Іларія.