Розділ 25

Амалія

Нарешті настав цей день, сьогодні моя кондитерська офіційно відкрилася. На відкритті були присутні багато людей, які стали для мене важливими. Що для мене стало подивом – це те, що Сальваторе та всі члени «Темного альянсу», стали не просто компаньйонами, а справжніми друзями. Можливо це заслуга ного босу, але я неймовірно рада цьому, адже також в мене вийшло подружитися з дівчатами та дружинами деякими з них. Зараз в мене особливо теплі стосунки з Леєю[БК1] . Вона дуже мила та приємна дівчина.

Відкриття кондитерської стало справжньою казкою. Кімната була наповнена ароматом свіжої випічки, сміхом і теплими розмовами. Кожна деталь — від прикрас до десертів — випромінювала затишок, який я мріяла створити.

Серед гостей було багато знайомих облич. Я з радістю зустрічала кожного, отримуючи слова підтримки та щирі компліменти щодо моєї праці. Але найбільше моє серце наповнювалося щастям, коли я бачила, як Сальваторе підтримує мене. Його гордість за мене була помітною в кожному жесті, в кожному слові.

— Ну що, місіс Мореті, задоволені своїм великим днем? — запитав Сальваторе, підходячи до мене з келихом шампанського.

— Ще й як, — відповіла я, трохи стомлено, але щасливо посміхаючись. — Без тебе я б не впоралася.

— Ти впоралася б, навіть якби я просто стояв і спостерігав. Але я радий, що був частиною цього.

Я легенько торкнулася його руки й подякувала поглядом.

Лея підбігла до мене із задоволеною усмішкою на обличчі.

— Амаліє, це неймовірно! Твій «ягідний поцілунок» — це просто витвір мистецтва. Я вже з’їла два, і, здається, зараз буде третій! — пожартувала вона, сміючись.

— Дякую, Лея! Я рада, що тобі сподобалося. До речі, у тебе дуже гарний смак, бо ти обрала мій улюблений десерт, — відповіла я, посміхаючись їй.

Вона взяла мене за руку й нахилилася ближче, ніби збиралася поділитися секретом.

— Ти знаєш, Сальваторе сьогодні так гордиться тобою, що навіть мовчить про роботу. Це справжній успіх!

Я засміялася, а Лея підморгнула й вирушила до столу з десертами, які викликали фурор серед гостей.

Коли вечір уже добігав кінця, Сальваторе підійшов до мене, тримаючи на руках сонну Соломію. Її маленькі ручки міцно обіймали його шию, а голівка притискалася до його плеча.

— Твоя королева заснула на найцікавішому, — сказав він тихо, щоб не розбудити доньку.

— Ну, зате в мене є ще одна причина, щоб пригостити її завтра, — відповіла я, ніжно торкаючись щоки Солі.

Коли останні гості почали розходитися, я нарешті змогла сісти й трохи відпочити. Сальваторе, як завжди, був поруч, а його погляд випромінював гордість.

— Ти зробила це, кохана. І тепер я точно знаю, що це тільки початок, — сказав він, нахиляючись, щоб поцілувати мене в чоло.

— Так, це тільки початок, — відповіла я, дивлячись на свій новий затишний світ, який ми разом створили.

Цей день став доказом того, що, попри всі труднощі, мрії можуть стати реальністю, коли поруч є ті, хто вірить у тебе.

Наступного ранку я прокинулась сама, принаймні я так думала, поки не побачила, як щось почало рухатися під ковдрою. Тут з нього виповзла Соля.

— Доброго ранку сонечко, — посміхнулась я та почала лоскотати доньку.

Невдовзі кімната наповнилась дитячим сміхом. Так ми пролежали до 11 ранку, після чого я переодягла доньку і сама зробила те ж саме, після чого ми спустились на перший поверх.

— Всім доброго ранку, — сказала я, зайшовши на кухню.

— Доброго, — відповіли а один голос всі хто були на кухні.

— Що будете на сніданок? — запитала Сара.

— Якщо не важко можете приготувати каву та зробити декілька тостів, поки я буду годувати Соломію, — сказала я.

— Звичайно не важко, — відповіла Марія.

Ми з Соломією сіли за стіл, і я почала годувати її, з любов’ю витираючи обличчя після кожного маленького "ляпу". Вона щось щебетала своєю мовою, а я намагалася вгадати, що саме вона хоче сказати. Ці ранки завжди були для мене найціннішими моментами — без поспіху, просто я, моя донька та сімейний затишок.

— Що сьогодні в планах, пані власнице кондитерської? — поцікавилася Марія, подаючи мені чашку кави.

Я трохи задумалася.

— Треба розібратись із фінальними паперами по звіту, а ще хочу спробувати новий рецепт для "фірмового десерту". У мене є ідея, яку хочу протестувати, — відповіла я, посміхаючись.

— Ще один шедевр? — пожартувала Сара, поставивши переді мною тарілку з тостами. — Якщо тобі знадобляться дегустатори, ти знаєш, до кого звертатися.

— Обов’язково, — відповіла я, сміючись. — Але для початку я хочу побути трохи з Соломією, поки в нас є час. Сальваторе сьогодні теж у справах?

— Так, він поїхав ще вдосвіта. Сказав, що буде вдома до вечері, — відповіла Сара.

Я кивнула, розуміючи, що це звично для нашого життя. Робота Сальваторе завжди вимагала багато часу, але я знала, що він робить це заради нас.

Після сніданку я вирішила, що сьогодні ми з Соломією проведемо трохи часу разом у саду. Сонце вже піднімалося, і його теплі промені обіцяли гарний день. Ми розклали ковдру на траві, і я спостерігала, як моя донечка весело грається своїми іграшками. Її дзвінкий сміх наповнював усе навколо якимось магічним світлом.

Раптом я почула звук автомобіля, що під’їхав до будинку. Спочатку я подумала, що це Сальваторе, але, обернувшись, побачила Лею, яка виходила з машини з пакетом у руках.

— Привіт! — вигукнула вона, махаючи мені рукою. — Я подумала, що тобі знадобиться компанія.

— Лея, я так рада тебе бачити! — відповіла я, піднімаючись, щоб обійняти її. — Що це в тебе?

— Це маленький подарунок для твоєї кондитерської. Я знайшла ці милі чашки для кави, і вони мені здалися ідеальними для твоєї атмосфери.

Я відчула, як тепло розливається в моєму серці.

— Лея, це так мило з твого боку. Я завжди можу розраховувати на тебе.

Ми сіли на ковдру й почали говорити про все на світі: від рецептів до новин у "Темному альянсі". Соломія весь час гралася поруч, а я відчувала, що моє життя нарешті стало таким, яким я його завжди уявляла: наповненим теплом, дружбою і любов’ю.