Розділ 23

Амалія

Я прокинулась близько 9 ранку. Звичайно, я думала, що Сальваторе ще буде зі мною, проте його не було.

— Куди ти так рано пішов? — тихо промовила я, після чого звернула увагу на те, що телефон чоловіка, а також його зброя лежала на столику біля ліжка.

Я сіла на ліжко та спустила ноги на підлогу. Йти було доволі важко, схоже обезболююче перестало діяти, проте мені дуже сильно хотілося до своєї донечки. Коли я зайшла до дитячої була в шоці, про це був приємний шок. На кріслі гойдалці спав Сальваторе, а на ньому солодко посапувала Соля.

Я тихо підійшла ближче, намагаючись не порушити цю ідилію. Видовище було настільки зворушливим, що на очі навернулися сльози. Сальваторе, такий сильний і непохитний у своїй справі, зараз виглядав зовсім інакше. Його обличчя було спокійним, навіть трохи втомленим, а маленька Соля притулилася до його грудей, немов знаходила в ньому весь світ.

Я підійшла ближче й сіла на краєчок крісла, намагаючись не розбудити їх. Кілька хвилин я просто дивилася на них, відчуваючи, як любов і вдячність переповнюють моє серце. Усі жахи, які ми пережили за останній час, здавалися настільки далекими, коли я спостерігала за цим моментом.

Раптом Сальваторе поворухнувся й розплющив очі. Побачивши мене, він посміхнувся тією рідною усмішкою, яка завжди змушувала мене відчувати, що я в безпеці.

— Чому ти не в ліжку? — тихо запитав він, намагаючись не розбудити донечку.

— Я прокинулася і подумала, що ти залишив мене, — відповіла я, нахилившись, щоб легенько торкнутися його руки. — Але тепер бачу, що ти тут, із Солею.

Він легенько засміявся, дивлячись на малечу, яка навіть уві сні стискала його сорочку своїми маленькими пальчиками.

— Вона прокинулась серед ночі, мабуть, злякалася. Я не хотів будити тебе, тому взяв її сюди й заспокоїв. А потім ми разом заснули, — сказав він, обережно поправляючи ковдрочку на доньці.

— Ти — найкращий батько, — прошепотіла я, відчуваючи, як гордість і любов розпирають груди.

Сальваторе уважно подивився на мене, його очі були сповнені турботи.

— А ти — найкраща мама, Амаліє. Але ти повинна дбати про себе. Твої рани ще не загоїлися, а ти вже хочеш усе контролювати.

Я злегка нахилила голову, відчуваючи, як усмішка проступає на моєму обличчі.

— А як ти собі це уявляєш? Я маю дивитися, як ти тягнеш усе сам? Ніколи. Ми з тобою команда.

Він легенько торкнувся моєї щоки.

— І це одна з причин, чому я тебе люблю.

Цей ранок був тихим, спокійним і наповненим любов’ю — саме тим, чого так не вистачало останнім часом. Я знала, що попереду нас чекає ще багато труднощів, але зараз, у цю мить, усе здавалося ідеальним.

— Коли ти поїдеш в офіс? — запитала я за сніданком.

— Завтра зранку, — відповів Сальваторе, стискаючи мою руку. — Сьогодні у мене день для тебе та Соломії.

— Давай поїдемо в кондитерську, — промовила я, хоч і розуміла, що це може бути небезпечно, проте мені потрібно було відволіктися від думки, що я вбила власного батька.

— Твоя рана ще дуже свіжа, — почав Сальваторе і саме зараз я ненавиділа цю його сторону.

— Будь ласка, мені потрібно забутися, а під час приготування десертів я ні про що не думаю, — сказала я, намагаючись переконати його.

— Давай зробимо так, я сьогодні дам Сарі та Марії вихідний, а ми з тобою приготуємо десерти вдома, втрьох, — запропонував Сальваторе, мені сподобалась ця альтернатива, тому я погодилась.

Вже через 10 хвилин ми  стояли на кухні та підготовлювали продукти для десерту.

— Що будемо готувати пані шефе? — запитав Сальваторе, саджаючи Солю в її крісло, де лежали іграшки.

— Пропоную приготувати ягідний поцілунок, — сказала я.

— Звучить дуже смачно, — прокоментував хлопець.

Далі ми взялись за приготування. Звичайно, не обійшлося без поцілунків та сміху.  Через дві години ми вже сиділи та смакували наш витвір мистецтва.

— Це дуже смачно, — сказав Сальваторе, відкушуючи ще 1 кусочок від тістечка.

— Я більше не хочу бути моделлю, — сказала я слова, як дались мені дуже боляче, проте я більше не хочу цим займатися.

— Це через батька? — запитав Сальваторе.

— Так, але це не головна причина, — відповіла. — Мені здається цей світ вже не для мене.

Сальваторе відсунув свою тарілку, повністю зосередившись на мені. Його очі були сповнені турботи і розуміння.

— Якщо ти відчуваєш, що це правильно, я підтримую тебе, — тихо промовив він, стискаючи мою руку.

— Я стільки років жила цим, думала, що модельна кар’єра — це мій шлях, але тепер я бачу, що це було лише частиною мене, а не всім моїм життям, — сказала я, вдивляючись у свою чашку чаю. — Я хочу щось інше, щось справжнє.

Сальваторе посміхнувся і нахилився до мене.

— Ти вже знаєш, що це буде?

Я трохи задумалась, але в голові вже крутилася ідея.

— Я хочу повністю поринути в створення кондитерської, щоб там було затишну, щоб людям там подобалось, — мрійливо промовила я.

Його посмішка стала ширшою.

— Це чудова ідея. Ти завжди любила пекти. І твій «ягідний поцілунок» — найкраще тому підтвердження.

Я засміялася, але в середині мене була якась невпевненість.

— Ти справді думаєш, що це можливо? Що я зможу впоратися?

Сальваторе підняв мою руку до своїх губ і поцілував її.

— Я знаю, що ти зможеш. Ти завжди досягаєш того, чого хочеш. І якщо це твоя мрія, я зроблю все, щоб допомогти тобі здійснити її.

— Дякую, — тихо промовила я, відчуваючи, як сльози навертаються на очі.

Ми замовкли, насолоджуючись моментом і спокоєм. Соломія гралася своїми іграшками, а я дивилася на Сальваторе і розуміла, що в мені нарешті з’явилося відчуття цілісності. Моя сім’я, наше спільне життя і майбутнє, яке тепер було таким ясним.

Цього вечора, коли ми вкладали Солю спати, Сальваторе обійняв мене і прошепотів:

— Ти будеш найкращою господинею кондитерської у світі. І я вже чекаю на той день, коли твій «ягідний поцілунок» стане відомий у всьому місті.