Розділ 20

Амалія

Зранку я прокинулась першою. На годиннику була тільки 6, Сальваторе ще солодко спав, обіймаючи мене за талію. Проте коли я хотіла встати, не могла цього зробити, оскільки чоловік мене не відпускав.

— Куди ти? — сонним голосом запитав чоловік.

— Я не хотіла тобі заважати, я б точно вже не заснула, а ти міг би поспати, — сказала я повертаючи обличчям до нього.

Коли я це зробила Сальваторе почав мене цілувати, а згодом і почав знімати піжаму. Коли ми були абсолютно голі, чоловік увійшов в мене. Це були просто неймовірні відчуття. Мені захотілося простонати на все, проте я боялася, що можу когось розбудити.

— Не потрібно мовчати, я хочу тебе чути, — відповів він. — Нас ніхто не почує тут прекрасна шумоізоляція, я тобі обіцяю.

В нас був просто неймовірний ранковий секс. Після першого разу ми разом відправились до ванної кімнати, проте там ми знову піддались одне одному.

Після нашого спільного ранкового душу ми повернулися до спальні, вже повністю пробуджені й наповнені енергією. Сальваторе, обмотавшись рушником, підходив до дзеркала, а я спостерігала за ним, загортаючись у халат.

— Ну, тепер я точно прокинувся, — посміхнувся він, дивлячись на мене в дзеркалі. — О котрій в тебе зйомки?

— О 10, але я поїду відразу, після сніданку, — відповіла я, поправляючи рушник на голові.

— Добре, але нехай біля тебе весь час буде охорона, — сказав він, повертаючись до мене. — Ізабелла вже повернулася додому, я попрошу Альберто тримати її під наглядом. Щось у її поведінці вчора було не так.

Я кивнула, розуміючи його тривогу. Ізабелла завжди була відкритою, але останнім часом її емоції стали важко розгадувати.

— А ти чим займатимешся? — запитала я, підходячи до нього ближче.

— Робота, як завжди. Є справи, які потрібно вирішити, — відповів він, ніжно торкнувшись мого обличчя. — Але ввечері я повернуся до вас.

Я усміхнулася й легенько доторкнулася до його руки.

— Ми чекатимемо.

Після цього я пішла одягатися, залишаючи його доробляти свої ранкові ритуали. Вже через півгодини ми були на кухні, де Сара готувала сніданок, а Соломія, сидячи у своєму стільчику, гралася іграшками.

Сальваторе обійняв мене за плечі, коли ми разом дивилися на доньку.

— Я найщасливіший чоловік у світі, — тихо сказав він.

— А я — найщасливіша жінка, — відповіла я, притулившись до нього.

Цей ранок був початком нового дня, повного завдань, але саме такі моменти залишалися найціннішими.

— Я тут подумала, — почала моя мама, — я не хочу вам заважати, тому переїду до свого будинку, яким мені колись подарували батьки. З виданням книжок в мене все чудово, тому я зможу там і працювати, — сказала вона. Я не хотіла відпускати маму, проте розуміла, що якщо вона так вирішила, значить це буде краще для неї.

— Ти впевнена, — все-таки вирішила запитати я.

— Абсолютно, — посміхнулась мам. — Речі з України вже в будинку, тому після сніданку я поїду додому, але буду чекати вас в себе в гостях.

— Домовились, — промовив Сальваторе, відпрсваючи каву, — але так як Ви тепер частина моєї сім'ї, охорона буде поруч, що я був впевнений, що все під контролем.

— Не скажу, що я задоволена, — сказала мама. — Але зараз не той час, коли можна обирати. А ще Сальваторе, в мене для тебе є ось це, — додала мама, протягуючи моєму чоловікові велику теку з якимись документами.

— Що це? — насторожено запитав він.

— Тут інформація про Олександра, точніше Антоніо, — сказала жінка та сумно посміхнулась.  — Я впевнена, що вона тобі допоможе.

— Дякую, — промовив він.

Після сніданку мама дійсно почала збиратися, хоча мені все ще було важко відпустити її. Але Сальваторе, як завжди, підійшов до ситуації з розумінням і підтримкою.

— Я думаю, що твоїй мамі це потрібно, — сказав він, коли ми проводжали її до машини. — Вона зможе повернути собі власний простір і водночас залишатися близько.

— Я знаю, — відповіла я, притискаючи до себе Соломію, яка махала рукою бабусі.

— Вона не йде назавжди, — м'яко нагадав Сальваторе. — Тепер у нас буде більше приводів відвідувати її.

Коли машина зникла з виду, я трохи заспокоїлася й повернулася до своїх планів. Сальваторе поцілував мене на прощання, збираючись вирушити у свої справи.

— Я повернуся ввечері, — сказав він, дивлячись мені в очі. — Якщо щось трапиться, одразу дзвони.

— Добре, — відповіла я, проводжаючи його поглядом.

Соля залишилася з Сарою та Марією, а я попрямувала на знімальний майданчик, проте на фотосесію я сьогодні так і не потрапила, адже коли ми буде на пів дороги, нас підрізати, а з машини вибігли якісь чоловіки. Зрозумівши, що щось тут не так, я відразу надала на кнопку SOS, на своєму годиннику, повідомлення з якого повинне прийти Сальваторе на телефон.

— Що відбувається? — прокричала я, коли мене вже почали виймати з авто. — Відпустіть мене, не чіпайте.

Один із чоловіків схопив мене за руку, силою витягуючи з машини. Серце забилося так швидко, що я ледве могла зосередитися на тому, що відбувається. Охоронець, що був зі мною, одразу спробував захистити мене, але його нейтралізували, не давши часу на опір.

— Заспокойся, і ніхто не постраждає, прохрипів один із нападників, накидаючи на мене щось темне. Тобі просто потрібно поїхати разом з нами.

— Нікуди я з вами не поїду! — закричала я, намагаючись вирватися. Але мої сили були марними проти їхньої переваги.

Тим часом, я молилася, щоб сигнал SOS дійшов до Сальваторе. Я знала, що він зробить усе можливе, щоб знайти мене.

Мене силоміць затягнули в чорний фургон, де одразу ж затягнули руки за спину пластиковими стяжками. Нападники не сказали нічого більше, лише обмінялися короткими командами, перш ніж фургон рушив з місця.

Я відчувала, як мене охоплює паніка, але намагалася зберігати спокій. Вони не закрили мені рот, і це давало невеликий шанс, якщо з'явиться можливість крикнути про допомогу.

Через декілька хвилин телефон одного з нападників задзвонив.