Розділ 16

Амалія

Коли я їхала назад до «Острова», вирішила написати Ізабеллі, аби розповісти новину про те, що ми з Сальваторе одружуємося. Хоча я й досі думаю, чи правильно ми вчинили, адже знайомі занадто мало часу. Чи не буде це найжахливішою помилкою в моєму житті. Зайшовши до будинку, я побачила Ізабеллу.

— Привіт, — сказала я, обіймаючи дівчину.

— Привіт, наречена, — відповіла Ізабелла з посмішкою, одразу міцно обіймаючи мене у відповідь. Її очі сяяли, наче вона вже знала, про що я збираюся сказати.

— Як ти дізналася? — здивовано запитала я, трохи відступивши назад.

— Амаліє, це ж я! Ти думаєш, що я не помічу блиск в твоїх очах і цієї маленької деталі? — вона хитнула головою в бік моєї руки, на якій блищала каблучка. — Крім того, Сальваторе написав мені ще вчора. Просив допомогти тобі з підготовкою до весілля.

— Він… написав тобі? — Я почувалася водночас здивованою і трохи розгубленою. — Ізабелло, я навіть сама ще до кінця не впевнена у цьому рішенні.

Ізабелла уважно подивилася на мене, її посмішка трохи згасла, і вона серйозно промовила:

— Що тебе хвилює? Чи це не те, чого ти хочеш?

Я опустила погляд, намагаючись підібрати слова.

— Я хочу бути з ним, — сказала я нарешті. — Але все це так швидко. Ми знайомі зовсім трішки, не більше місяця. Що, якщо це лише пристрасть, яка мине? Або, що ще гірше, якщо я не зможу впоратися з усім, що приходить разом із ним? Він не просто чоловік, він частина світу, який мені ще не до кінця зрозумілий.

Ізабелла обережно взяла мене за руку і подивилася прямо в очі.

— Послухай мене, Амаліє. Кохання — це завжди ризик. Іноді все здається ідеальним, але розвалюється через дрібниці. А іноді ти кидаєшся у вир і отримуєш щастя, про яке навіть не мріяла. Якщо ти справді кохаєш його і готова боротися за це, то час чи обставини не мають значення.

Її слова звучали переконливо, але сумніви все одно залишалися. Я глибоко вдихнула і кивнула.

— Дякую, Ізабелло. Я просто боюся зробити помилку.

— Ти боїшся тому, що це важливо для тебе. І це нормально. Але я знаю одне: Сальваторе тебе кохає. А ти кохаєш його. Це видно з першого погляду. Все інше ви зможете подолати разом.

Я посміхнулася, почуваючись трохи краще після цих слів.

— Ти завжди знаєш, що сказати, — відповіла я, обіймаючи її знову.

— Це тому, що я завжди на твоєму боці, — підморгнула вона. — А тепер ходімо до тебе, обговоримо, як це буде — твоє ідеальне весілля.

Ми разом зайшли до будинку, а мої думки почали поступово заспокоюватися. Можливо, це справді ризик, але хто сказав, що найкращі речі в житті приходять без нього?

Ми проговорили з Ізабеллою близько 2 годин. Коли вона пішла, мій телефон задзвонив. Це був тато.

Амалія: привіт. Щось сталося?

Олександр: де ти?

Амалія: в сенсі? Вдома.

Олександр: в твої квартирі тебе немає. запитую ще раз де ти?

Це був не мій тато. Він ніколи себе так не вів.

Амалія: я зараз в свого хлопця. Щось сталося?

Олександр: цей хлопець випадково не Сальваторе Мореті?

Амалія: звідки ти знаєш?

Олександр: він не та людина, з якою ти повинна бути. Я забороняю тобі з ним спілкуватися.

Амалія: що відбувається?

Проте мені не дали договорити, адже хтось забрав мій телефон.

— Що ти робиш? — сказала я коли побачила, що наді мною стояв Сальваторе.

— З ким ти говорила? — крізь зуби процідив чоловік. Від його тону в мене мурашки пішли шкірою.

— З....з татом, — заікаючись, сказала я.

— Що ти йому сказала? — зло промови Сальваторе.

— Ні... нічого, що відбувається? — не розуміла я.

Тут мій телефон знову задзвонив, цього разу це була моя мама.

— Дай, я відповім це моя мама. В неї хворе серце, — прошепотіла я.

— Але з увімкненим динаміком, — поставив умову, у мене не було вибору, тому я кивнула.

Амалія: мамо?

Тут я почула переляканий та тихий голос мами.

Катерина: сонечко, я вилітаю до тебе, через 10 хвилин рейс.

Від почутого я впала в шок.

Амалія: що відбувається? Тато телефонував казав, якусь маячню.

Катерина: сонечко, коли я прилечу все поясню, але не смій йому говорити, що ти знаєш, де я також заблокуй його номер.

Амалія: а....але чому?

Катерина: поки я нічого сказати не можу, але...але він вбив твого брата.

Від почутих слів в очах потемніло, а телефон випав з рук, проте Сальваторе встиг його спіймати та почав, щось говорити моїй мамі, але я вже нічого не чула.

М...мій тато вбив мого брата. Стоп, це якась маячня, такого не може бути.

— Амалія, прийди в себе, — почав трусити мене чоловік, проте на мене нічого не діяло. — Чорт! Кохана, будь ласка прийди в себе.

Через декілька хвилин я все-таки почала приходити в себе. До цього моменту у вітальні вже були і Сара з Марією.

— Все нормально? — запитала Марія.

— Нам потрібно поговорити, — сказав Сальваторе, допомагаючи мені встати.

— Але це може бути небезпечно, — втрутилась Сара.

— Все нормально, — втрутилась я, прямуючи за хлопцем.

Коли ми опинились в кабінеті, Сальваторе почав задавати мені запитання.

— Що від тебе хотів батько? — запитав він.

— Я..я нічого не зрозуміла, він почав запитувати де я, а потім сказав твоє ім'я. Я нічого не розумію, — сказала я беручи себе за голову. — Мама, це не правда, тато не міг вбити мого брата.

— Як звати твого брата? — запитав чоловік.

— Домінік його звали Домінік, але він помер в авто катастрофі 5 років тому, — сказала я, зі сльозами на очах.

— Тобі брехали, твій батько Антоніо О'Коннор, — сказав він. — Цей чоловік новий голова ірландської мафії, — коли Сальваторе це сказав я впала в шок, а руки почали труситися.

— Н...ні, це не правда, — почала повторювати я, — тато не міг вбити Домініка. Такого не може бути. А мама... Що буде з мамо? Потрібно її врятувати він може і її вбити.