Розділ 15

Сальваторе

Коли я почув від Амалії «так», був на сьомому небі від щастя. Якби хтось сказав би мені ще місяці два тому, що я захочу одружитися вбив би за такі думки, проте тепер це моя реальність. В мене є майбутня дружина та д... донька, досі не можу в це повірити. Відразу скажу адвокатам, щоб зайнялися цією справою.

Діставши з кишені каблучку, я дістав її з футляру, після чого взяв руку та одягнув її.

— Тобі дуже йде, — сказав я, цілуючи дівчину в губи. Вони були на смак неначе солодка вата. Якби не повітря, я б ні на мить не відривався б від неї.

— І що тепер? — прошепотіла Амалія та поклала голову мені на груди.

— Весілля, діти, щасливе життя, — відповів я.

— Ні, тільки не пологи, — промовила дівчина, а на її обличчі з'явилась біль.

— Тобі було боляче? — запитав я, притискаючи Амалію до себе.

Я розумів, що зараз точно рано для дітей, проте через років п'ять я б хотів і своїх дітей. Проте ризикувати Амалією, не був готовий.

— Не те, щоб сильно боляче, — сказала вона. — Просто вся моя вагітність протікала не дуже добре, майже весь час я думала в лікарні. Якщо інші моделі могли навіть відривати та закривати покази, коли були вагітні, я не могла навіть встати з ліжка, адже це могло закінчиться викиднем. Кожного разу, підчас УЗД я хвилювалася, чи все з нею буде добре, а коли на екран дивилися більше 5 секунд та нічого не говорили в мене ніби земля йшла з-під ніг. Проте найгірше було під час пологів, точніше коли вони почались, адже я страждала від болі близько 20 годин. Я мрія, що зможу народити сама, я хотіла цього і дякувати Богу мені пощастило і я змогла. Але знову щось пішло не так, і коли вона народилась, Соля не почала сама дихати, саме тоді були найдовша хвилина у моєму житті. Далі була дитяча реанімація в, яке мене не пускали, оскільки я ще сама до кінця не могла стояти на ногах. Проте ми змогли і я дуже щаслива, що зараз моя дівчинка поруч зі мною, — коли я це все почув, всередині мене щось перевернулось.

— Ти дуже сильна, — прошепотів їй на вухо та ще сильніше притис до себе.

Амалія замовкла на деякий час, сховавши обличчя у моєму плечі. Її руки обхопили мою талію, і я відчував, як її тісне обіймання дає їй певну підтримку. Я розумів, що це не було легкою темою для розмови, але вона відчула, що може довіритися мені.

— Я боялася, — продовжила вона тихо. — Боялася, що не зможу бути тією матір'ю, якою хочеться бути для неї. Боялася, що не зможу пережити ще один такий досвід.

— Ти вже пережила найгірше, і тепер все буде по-іншому, — відповів я, погладжуючи її волосся. — Ти сильна, Амаліє, і все буде добре. Ти не одна, я завжди буду поруч.

Вона посміхнулась, хоч і не могла приховати сліз, що котилися по її обличчю. Це були сльози щастя та болю одночасно, і я не міг нічого сказати, лише тримати її. Я розумів, що в майбутньому нам ще багато чого треба буде пережити разом, але тепер, з цією обручкою на її пальці, я відчував, що ми пройдемо все.

— Можливо, колись, коли буде час, ми зможемо вирішити, чи хочемо ще дітей, — сказав я, намагаючись пом'якшити її страхи. — Але я хочу, щоб ти знала одне: я буду поряд, незалежно від того, як ми вирішимо.

— Я знаю, — відповіла вона, ще більше притискаючись до мене. — І це вже багато для мене.

Я поцілував її в лоб, вдячний за те, що вона дозволила мені бути частиною її життя та довіритися мені в такі важливі моменти. Я розумів, що наше майбутнє не буде без труднощів, але ми будемо разом, і це було все, що я міг пообіцяти їй.

— А тепер я хочу спробувати те, що ми приготувати, як ти там казала...

— Смак кохання, — відповіла Амалія, посміхаючись.

В майбутній кондитерській ми пробули майже до вечора. У мене ще були певні справи, тому Амалія поїхала додому сама, проте я пообіцяв, що скоро повернуся до неї.

Як тільки дівчина сіла в машину та поїхала, моє обличчя різко змінилося та стало холодним та безжальним. На мене чекало зібрання "Темного альянс". Нам потрібно знайти тих, хто так вчинив зі мною та Алексом. Цього разу ми зустрічалися в ресторані Даміана Вальдеса.

— Я радий всіх вас сьогодні тут бачити, — почав він. — Я впевнений, що всі знають чому ми тут зібрались. Нам потрібно, щось робити з ірландцями, адже вони починають проводитися сміливіше й сміливіше. Їхні дії вже перетнули всі межі, — продовжив Даміан, його голос залишався холодним, але впевненим. — Ми не можемо допустити, щоб вони думали, ніби в них є перевага. Якщо ми не зупинимо їх зараз, вони почнуть захоплювати території і перетворять нашу зону впливу на поле бою.

Я спокійно прислухався до його слів, намагаючись зберігати нейтральний вигляд. Усередині ж усе вирувало: думки про Амалію та Солю перепліталися з необхідністю вирішувати проблеми, що загрожували всьому, чого я досяг.

— Що ти пропонуєш? — запитав я, перехрещуючи руки на грудях. Мій голос звучав рівно, але всередині кипіло нетерпіння. Я хотів конкретики.

— По-перше, нам потрібна інформація, — сказав Даміан. — Ми знаємо, що ірландці пов'язані з деякими нашими постачальниками. Ми повинні перекрити всі їхні канали і змусити їх втратити зв'язок з нашими ресурсами.

— Легше сказати, ніж зробити, — втрутився Габріель, сидячи ближче до кінця столу. Його голос був грубим, але в ньому було щось цинічно-реалістичне. — Ірландці — це не група вуличних розбійників. У них є ресурси, і вони завжди на крок попереду. Нам треба діяти швидко.

— Саме тому ми тут, — відповів Даміан, піднімаючи келих з вином і дивлячись у мій бік. — Ми всі маємо бути готові до рішучих дій. Це не час для вагань чи сентиментів.

Я кивнув, уважно оглядаючи кожного, хто сидів за столом. Усі вони знали, що це буде складно, але й розуміли: якщо ми не об'єднаємо сили зараз, нас можуть знищити поодинці.

— Якщо хочеш швидких результатів, Даміане, починай із тих, хто працює з нами, проте є певні сумніви, щодо їх відданості, — промовив Стефан. — Потрібно тиснути на слабкі місця. Відрізати їх від грошей, контактів і підтримки.