Розділ 14

Амалія

Ми пробули на знімальному майданчику, ще близько години, після чого ми сіли в авто та знову поїхали в невідомому напрямку, цього разу ми приїхали доволі швидко та зайшли в приміщення, де саме закінчився ремонт. Всюди було обладнання… для приготування десертів?

— Що ми тут робимо? — запитала я, перебуваючи в шоці.

— Це мій подарунок тобі на день народження, — прошепотів Сальваторе мені на вухо. — Ти думала я не дізнаюсь, що тобі сьогодні 21, — додав.

— Але… але навіщо? — запитала.

— Тому що ти дуже любиш готувати десерти, — сказав хлопець. — Я вирішив, що маленька кондитерська це не погана ідея, до того ж це не буде заважати твоїй кар’єрі, оскільки ти можеш керувати.

— А якщо я не захочу керувати? — запитала.

— Все буде так, як ти хочеш. Вона твоя, — промовив чоловік.

Я застигла на місці, переварюючи почуте. Переді мною було все, про що я колись мріяла, але ніколи не наважувалася подумати, що це може стати реальністю.

— Це… це занадто, Сальваторе, — прошепотіла я, озираючись навколо.

— Занадто? — перепитав він, дивлячись мені в очі. — Я просто хочу зробити тебе щасливою.

Я подивилася на блискучі нові міксери, ряди форм для випічки й сучасну піч, що займала центральне місце в кухні. Усе було ідеально.

— Але я навіть не знаю, з чого почати… — промовила я, все ще розгублена.

— Ми про все подбали, — сказав Сальваторе, посміхаючись. — У тебе є команда, яка готова працювати, якщо ти вирішиш запустити кондитерську. А якщо ні — це місце може залишитися просто твоєю творчою лабораторією.

Я наблизилася до одного зі столів, торкнулася гладкої поверхні. Всередині вирувало стільки емоцій: радість, вдячність, але й певне хвилювання.

— Ти зробив це тільки тому, що я люблю випічку? — запитала я, озирнувшись на нього.

— Так. І ще тому, що ти заслуговуєш на більше, ніж просто подарунки. Ти заслуговуєш на місце, де можеш бути собою, — відповів він.

Його слова торкнулися найглибших струн моєї душі.

— Дякую, Сальваторе, — прошепотіла я, і мої очі наповнилися сльозами.

Він підійшов ближче й доторкнувся до моєї руки.

— Не дякуй. Просто обіцяй, що використаєш цей шанс, якщо він зробить тебе щасливою, — сказав він.

Я глибоко вдихнула, дивлячись на обладнання й відчуваючи, як починає розгоратися натхнення.

— Думаю, я можу спробувати, — посміхнулася я. — А тепер я хочу, щоб ми дещо зробили, — загадково додала.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Сальваторе.

— Я хочу, що ми приготували разом десерт, наш десерт, — промовила я.

— А, що мені подобається твоя ідея. Я готовий слухати тебе Шефе, — коли Сальваторе мене так назвав, на моєму обличчі з'явилась посмішка.

Відкривши холодильник, я побачила, що в ньому була велика кількість інгредієнтів. Побачивши ігристе вино в мою голову прийшов один рецепт.

— Що ми будемо готувати? — запитав Сальваторе, підходячи до мене.

— Десерт під назвою "Смак кохання", — відповіла.

Коли я почала розповідати розповідати рецепт, Сальваторе дуже уважно мене слухав.

— Для початку нам потрібно замочити желатин, — почала я, паралельно, дістаючи миски. — Поки я це зобитиму змішай будь ласка жовтки з цукром.

— Добре, — кивнув головою чоловік та почав робити те, що я скажу. Якщо чесно було трохи смішно дивитися як кремезний чоловік в татуюваннях, який може одним поглядом налякати весь Нью-Йорк , стоїть та під моїм пильним поглядом робить заготовку для десерту.

— Чудово. Тепер нам потрібно перелити це в каструлю та поставити на на вогонь, — знову дала команду, дістаючи вино з холодильника. — Зараз потрібно додати вино та трохи його прогріти.

Поки Сальваторе займався прогрівання суміші, я дістала з холодильника полуницю та та почала її перетирати в пюре. Коли все було готово, я знову підійшла до Сальваторе та доторкнулася до його руки.

— Як успіхи? — запитала я.

— Я ніколи не думав, що готувати десерти настільки важко, — почав жалітися чоловік.

— Але я думаю ти впораєшся, — посміхнулась я.

— Мені потрібен приз за мої муки, — пробубгів собі під ніс чоловік.

Почувши це я посміхнулась, після чого знову повернулася до приготування. Коли вершки було також готові ми об'єднали масу. Діставши склянки ми розлили суміш по них та поставили в холодильник, аби маса застигла та була готова до вживання.

— Тепер потрібно почекати десь годинку і можна буде скуштувати, — промовила я. — Чим займемося?

— У мереж багато ідей, але не всі вони тобі сподобаються, — промовив чоловік. — Але я хочу свій приз за старання.

— Так? — сказала я, дивлячись на Сальваторе. — І що ж це за приз?

— Поцілунок, — невинно відповів він.

— Нічого собі, — сказала я. — Я б з радістю, проте в мене є принципи.

— Цікаво.... І що ж за принципи? — запитав чоловік.

— Я не цілуюсь з чоловіками, з якими не перебуваю у стосунках, тому вибач, але ні, — промовила я, із вдаваним сумом.

— Це правильно, — сказав Сальваторе. — Що ж тоді у мене є до тебе пропозиція.

— Дійсно? Яка? — звичайно, я думала, що він запропонує зустрічатися, проте те, що він промовив, вибило мене з колії.

— Виходь за мене заміж, — промовив чоловік. Його тон показував, що він не чекає від мови.

— Щ...що? — тихо прошепотіла я.

— Я хочу, щоб ти офіційно стала моєю дружиною, а Солі моєю донькою, — коли Сальваторе заговорив про доньку я була шокована, адже зазвичай чоловіки не хочуть починати відносини з жінками, в яких є діти.

— Ти....ти зараз серйозно? — запитала я, все ще перебуваючи в шоці.

Сальваторе уважно подивився мені в очі. Його вираз обличчя не залишав сумнівів у серйозності його намірів.

— Я ніколи не був настільки впевненим у чомусь у своєму житті, — відповів він спокійно. — Ти й Солі — це все, чого я хочу.

У мене підкошувалися ноги. Чоловік, якого я знала не так давно, готовий узяти на себе не лише мене, а й мою доньку. Це було і неймовірно, і лячно водночас.