Розділ 13

Амалія

Я вирішила познайомитись з Сарою краще, тому попрямувала на кухню, де жінка, якраз зайнялась приготуванням вечері.

— Я не буду вам заважати, якщо побуду тут з вами? —запитала, сідаючи за барну стійку.

— Звичайно ні. Сідай, — посміхнулась жінка.

У нас була доволі душевна розмова. Сара розповідала мені різні історії, а я час від часу сміялась. Проте через годину я побачила, що Соломія почала прокидатися, тому залишивши жінку саму, пішла за донькою. Злякавшись, що мене немає поруч вона почала плакати.

Я швидко взяла Соломію на руки, притиснувши її до себе, і почала заспокоювати. Її маленькі ручки безсило лежали на моєму плечі, а з губ зривалися схлипування.

— Все добре, моя маленька, мама тут, — шепотіла я, легенько погойдуючи її.

Через кілька хвилин вона трохи заспокоїлася, але її великі, наповнені сльозами оченята пильно дивилися на мене, наче перевіряючи, чи справді я поруч.

— Ходімо подивимося, що для нас приготувала тітка Сара, — сказала я, поцілувавши її пухке личко.

Коли ми повернулися на кухню, Сара вже закінчувала накривати стіл, а пору з нею стояла жінка років 50. Її обличчя освітила тепла усмішка, коли вона побачила нас.

— Ой, прокинулася наша принцеса, — сказала вона, посміхаючись доньці. Схоже це була Марія.

Соломія, яка вже трохи заспокоїлася, все ще притискалася до мене, але зацікавлено дивилася на Сару.

— Дивись, що в мене є для тебе, — Марія дістала з ящика кухонного столу барвисту брязкальце.

Маленька ручка Соломії відразу потягнулася до іграшки, і вона стишилася, роздивляючись її.

— А мама поки візьме собі трохи їжі, добре? — промовила я, з вдячністю дивлячись на Сару.

Ми сіли вечеряти, і Марія почала розповідати про своїх дітей, згадуючи, якими вони були в Соломіїному віці. Я слухала її з цікавістю, зрозумівши, що ця жінка випромінює особливий спокій і тепло, яких мені так не вистачало останнім часом.

Після вечері я поклала Соломію на її килимок, щоб вона трохи погралася, поки я прибирала зі столу. Маленька, задоволена новою іграшкою, лежала на спинці й весело гралася, махаючи ніжками.

— Вона така спокійна і гарненька, — сказала Марія, дивлячись на Соломію.

— Так, але тільки коли в неї гарний настрій, — усміхнулася я.

Коли наблизився час сну, я погодувала Соломію, а потім поклала її в ліжечко. Її очі ще кілька хвилин дивилися на мене, перш ніж закритися.

Я залишилася сидіти поруч, слухаючи, як її дихання стало рівним і глибоким. У серці було тепло і спокій. Навіть у найскладніші моменти, коли я почуваюся самотньою, такі миті нагадують мені, що заради неї я здатна на все.

Зранку я прокинулася в цілковитій тиші. Таке буває доволі рідко, оскільки Соломія зазвичай прокидається раніше за мене. Коли я подивилась на тумбу, де лежав мій телефон, була і шоці, адже також там лежав величезний букет троянд.

— Нічого собі, — прошепотіла, беручи в руки записку, яка знаходилася в букеті.

«Ти заслуговуєш на багато більше, ніж просто слова, тому сьогоднішній вечір доведе тобі, що ти мені не байдужа. С.М.»

Коли я це прочитала, на обличчі з'явилась посмішка. На годиннику була лиже сьома. Я вже заснути не змогла, тому вирішила, що зроблю всю свою рутину, поки Соля ще спить. Після того, як я була готова, почулось тихе крихітння.

— Привіт, — прошепотіла я, беручи доньку на руки. Далі на нас чекала вже ранкова рутина Соломії. Коли ми були готові, спустились на перший поверх, де вже чаклували Сара та Марія.

— Добрий ранок, — привіталася я, заходячи на кухню із Соломією на руках.

— Доброго ранку, красуне, — відповіла Сара, кидаючи теплий погляд на мене й доньку.

— Привіт, маленька принцесо, — додала Марія, витираючи руки рушником. — Як спалося?

— Добре, дякую. А у вас? — усміхнулася я, сідаючи за стіл, де вже стояли чашка чаю та тарілка з теплими тостами.

— Чудово, хоч трохи затишного часу, поки ще всі не прокинулися, — відповіла Марія.

Соломія, побачивши Сару, почала тягнутися до неї ручками. Сара обережно взяла її на руки й, легенько похитуючи, почала розповідати щось тихим, лагідним голосом. Соломія слухала її, розплившись у своїй маленькій посмішці.

— Вона так вас любить, — сказала я, спостерігаючи за цією милою сценою.

— А як інакше, вона ж наше маленьке сонечко, — відповіла Сара.

Марія тим часом почала розкладати сніданок. У повітрі пахло свіжоспеченими круасанами й домашнім варенням. Було затишно, по-домашньому.

Поки ми снідали, Марія розповідала нові історії про своїх дітей, а Сара жартувала, змушуючи мене сміятися. Соломія час від часу підносила до рота свої маленькі ручки, роблячи кумедні звуки, ніби також брала участь у розмові. Коли ми майже до їли, спустився Сальваторе.

— Доброго ранку, — промовив чоловік, підходячи до мене. — Ти готова? — запитав він.

— Так, а...а ти не будеш снідати? — запитала я.

— Ні, я зранку не снідаю, лише каву по дорозі візьмемо, якщо ти, звичайно, готова, — сказав Сальваторе.

— Так, — відповіла я. — Зараз, я візьму верхній одяг та повернусь, — додала та підійналась на другий поверх.

Мій вибір пав на тепле пальто, а також ботинки на невеликому каблуку. Спустившись на перший поверх, я знову зайшла на кухню, де Соломія вже "експлуатувала" Сальваторе.

— Ось, — промовила я та поклала на стіл лист А4. — Тут все те, що можна чи не можна Соломії, а також те, на що в неї алергія.

— Все буде зроблено в кращому вигляді, не переймайся, — промовила Марія.

Після чого ми вийшли з будинку, проте деякі хвилювання все, ще були. Сальваторе це побачив, тому коли ми вже сиділи в машині він поклав мені руку на моє коліно.

— З нею все буде добре, — промовив він.

Я глибоко зітхнула, намагаючись заспокоїтися.

— Я знаю, — відповіла я, дивлячись у вікно. — Просто вперше залишаю її на когось іншого.