Розділ 12

Сальваторе

Я розумів, що на нас чекає доволі важка розмова, проте я був готовий до цього, адже розумів, що вона б все одно відбулась би.

— Наскільки я зрозуміла, ти – Бос мафії, — почала дівчина.

— Саме так, — кивнув я чекаючи наступні питання від Амалії.

— Які території належать тобі? — запитала дівчина.

— Весь Нью-Йорк належить мені, проте також у нас є певна коаліція, яка працює співпрацюючи.

— Скільки ще таких, хто входить в цю коаліцію? — продовжила вона.

— 10, — коротко відповів.

— 10? — вона підняла брови, здаючись здивованою. — І ви всі працюєте разом? Як це взагалі можливо?

— Так, працюємо разом, — я нахилив голову, даючи їй зрозуміти, що це не так просто, як може здатися. — Але кожен із нас має свою власну сферу впливу. Ми не завжди погоджуємося, але є певні правила, які дозволяють підтримувати баланс.

— І ви тримаєте все під контролем таким чином? — запитала Амалія, уважно слухаючи.

— Саме так, — я трохи знизив плечима. — Під контролем не завжди у прямому сенсі. Більше йдеться про вплив.

— А як ти тримаєш усіх під контролем? — її питання було пронизливим, ніби вона намагалася зрозуміти механізм усієї цієї гри.

— Страх і повага, — я дивився на неї, намагаючись виглядати спокійно. — Але не тільки це. Важливо, щоб кожен відчував свою вигоду від співпраці. Це й робить коаліцію стабільною.

Амалія трохи похитала головою, ніби обдумуючи все почуте.

— І ти вважаєш, що все це можна тримати на стабільному рівні? — запитала вона з сумнівом у голосі.

— Якщо є бажання, то так, — я відповів, намагаючись не виглядати занадто переконливо. Це була правда, але в її очах я бачив, що це не так легко сприймається.

— Мабуть, це дуже небезпечний світ для того, щоб просто в ньому жити, — тихо промовила Амалія.

Я зрозумів, що це питання не було лише про мафію, а й про її місце в цьому всьому.

— Так, проте якщо тримати баланс та стабільність, можна якось впоратись, — відповів я.

— Баланс і стабільність? Це звучить доволі іронічно, враховуючи, що йдеться про мафію, — промовила вона з ледь помітною гіркотою в голосі.

— Я розумію, як це звучить, — відповів я спокійно. — Але цей світ, хоч яким би темним він не був, також потребує правил. Без них усе занурилося б у хаос.

Амалія зітхнула та подивилась у вікно.

— Ти розумієш, як це виглядає для мене? Ти ставиш себе у роль рятівника, але водночас ти частина цього темного світу, — сказала вона.

— Я це розумію, Амаліє. І я не прошу тебе прийняти це або зрозуміти одразу, — я трохи нахилився вперед, спираючись ліктями на коліна. — Я просто хочу, щоб ти знала: усе, що я роблю, спрямоване на те, щоб убезпечити тебе і Солю.

Вона замовкла, наче борючись із собою. Її обличчя не виражало нічого, окрім напруги.

— Чому я? Чому ми? — тихо запитала вона, ледь чутно.

— Бо ти — не така, як усі інші, — сказав я, відчуваючи, як мої слова важать більше, ніж будь-коли. — Ти змусила мене подивитися на світ інакше. І я більше не можу цього ігнорувати.

— Виглядає все дуже парадоксально, я тікала від мафії, проте вона знову мене знайшла, — іронічно сказала вона.

— Так, я знаю про твою історію з Томом, проте я не він. У мене є певна політика що до відношення до жінок та дітей. І в ці стандарти, аж ніяк не входить побиття та ґвалтування, — промовив я, беручи дівчину за руку.

Амалія зупинилася, і її очі на мить спалахнули емоціями. Вона мовчала, не знаючи, що сказати, а я не поспішав тиснути. Замість цього, я просто тримав її руку, даючи зрозуміти, що все, що я сказав, було щирим.

— Я… — вона вдихнула глибше, її голос був важким, — я хочу вірити тобі, Сальваторе, але це все так складно. Я все ще не розумію, як люди, як ти, можуть жити в такому світі і не ставати частиною його темряви.

— Це не так просто, — я відповів, намагаючись пояснити, але розумів, що для неї це може бути важким для сприйняття. — Ти не знаєш, скільки я втратив, скільки помилок зробив, щоб потрапити туди, де я зараз. Але я змінився. І тепер моє завдання — захистити тих, хто мені важливий.

Вона подивилася на мене з деяким сумнівом, але я бачив, що в її погляді з'явилася трішки більше розуміння, хоча це й не означало, що все буде легко.

— Я хочу вірити, але… — вона замовкла на мить, її погляд відводився вбік. — Як ти можеш просити мене довіряти тобі, коли ти сам частина цього світу?

— Я не прошу тебе сліпо довіряти мені, — я тихо відповів, дивлячись їй в очі. — Я просто прошу тебе дати шанс. Шанс побачити, хто я насправді. Ти не повинна все зрозуміти одразу. Але, повір мені, я не зроблю тобі боляче. Ти та твоя донька  — мої пріоритети.

Вона мовчала ще кілька секунд, її погляд ніби шукав відповідь в моїх очах.

— І все ж, я не знаю, чи зможу це все прийняти, — сказала вона, нарешті. — Мені потрібно час, щоб подумати.

Я кивнув, даючи їй те, що вона хотіла — час. Я знав, що це буде важка дорога, але якщо це те, що їй потрібно, я був готовий чекати.

— Ти дізнався, хто це зробив? — запитала дівчина? Я не хотів, щоб вона поринала в цю історію, проте вона є частиною цього замаху. Саме тому я вирішив, що їй варто знати.

— У нас є певні здогадки, — почав я. — Також не зв'язуйся більше з нянею.

— Чому? — на обличчі дівчини було нерозуміння.

— Тому що у нас є здогадки, що вона може бути зв'язаною із ірландською мафією, — пояснив.

— Добре. Але у мене завтра зйомки, що робити з Соломією? — запитала дівчина, з нетерпінням чекаючи відповіді.

— Я думаю Марія буде не проти посидіти з Соломією, — сказав.

— Хто це? Мені потрібно знати все про цю людину, — промовила Амалія.

— Я тебе запевняю, це прекрасна жінка. Вона виховала мене та моїх брата з сестрою, тому їй можна довіряти. До того ж вона сьогодні повинна повернутися сюди, від своєї доньки, — відповів я. — Думаю під час вечері ви познайомились і ти зрозумієш, що вона прекрасна жінка, — запевнив її я.