Розділ 10

Амалія

Я було здивована, коли побачила Сальваторе, а це більше, коли він сказав, що Соля іде з нами. Тому поки я одягала доньку, написала повідомлення Ізі, що вона може залишитися вдома.

І.А:«Чому? Ваша прогулянка з цим неймовірно гарним та сексуальним бізнесменом відміняється?»

А.А.:«Ні, навпаки Сальваторе сказав, що хоче познайомитися з Солею.»

І.А.:«Ну тоді я можу бути спокійною, що він не повний мудак. Вдалої вам прогулянки.»

Коли ми були готові, вийшли з квартири. Я була шокована коли біля кросовера "Audi Q6 e-tron" стояла велика кількість охорони.

— Навіщо тобі стільки охорони? — запитала, дивлячись на чоловіка.

— Це все заради безпеки, — відповів він, відкриваючи двері та встановлюючи автокрісло.

— Дякую, — посміхнулась я, після чого посадила доньку та сіла біля неї, аби вона не хвилювалась.

...

— Куди ми їдемо? — запитала, адже поїздка вже тривала близько години.

— В одне дуже гарне місце, — відповів чоловік, проте крім цього більше нічого не було сказало.

Ще через хвилин 30 ми зупинились біля неймовірно гарного місця. Це було затишне шале, розташоване серед мальовничого лісу. Дерева, прикрашені легким інієм, створювали відчуття казки, а навколо розливалася тиша, порушувана лише співом птахів.

— Це виглядає чудово, — захоплено промовила я, розглядаючи краєвид.

Сальваторе посміхнувся й вийшов із машини, обходячи її, щоб допомогти мені та Соль вийти.

— Я хотів, щоб ти трохи відпочила і провела час у місці, де можна забути про всі турботи, — сказав він, обережно витягуючи автокрісло з донькою.

Соля виглядала в захваті. Вона широко розплющеними очима розглядала все навколо.

Ми зайшли в шале, де на нас чекала затишна вітальня з великим каміном. У кімнаті вже горів вогонь, створюючи атмосферу тепла й затишку. На столі стояли гарячий шоколад і тарілка з різдвяними печивами.

— Це більше, ніж просто гарне місце, — сказала я, дивлячись на Сальваторе. — Це ідеально.

— Ти заслуговуєш на це, Амаліє, — відповів він. — А твоя донька заслуговує на те, щоб відчути, що світ може бути добрим і безпечним.

Його слова розтопили моє серце. У цей момент я зрозуміла, що можливо, саме Сальваторе — той, хто зможе допомогти нам знову повірити в добро.

Проте нажаль це все тривало не довго, адже вже через хвилин 15 ми почули вибух.

— Що...що відбувається? — з шоком запитала я, притискаючи доньку до себе.

— Чорт, сука, — прокричав Сальваторе, підіймаючи мене на ноги. — Дивись на мене! Вас зараз забере охорона, відвезе до тебе додому ти збереш речі, які тобі потрібні і тебе відвезуть в безпечне місце, а також попросиш Ізабеллу приїхати на "Острів".

— Д..добре, але що відбувається? — сказала я зі сльозами на очах, а звуки вибухів наближаються.

— Коли я приїду, все поясню, — промовив чоловік після чого швидко поцілував мене та почав віддавати, якісь наказати охороні, проте я вже нічого не чула.

Через 5 хвилин ми вже сиділи в машині та їхали додому, дякувати Богу Соломія заснула. На збирання речей я витратила близько 15 хвилин і ми знову їхали в невідомому для мене напрямки. Поки авто рухалось я зателефонувала Ізабеллі.

Амалія: Іза, що відбувається. Ти знаєш Сальваторе?

Тут я почула, як дівчина шумно видихнула.

Ізабелла: В сенсі? Що ти маєш на увазі?

Амалія: Він сказав, що ти приїхала на якийсь Острів і я також їду туди.

Ізабелла: Дідько, добре я їду.

Амалія: То ти його знаєш?

Амалія: Особисто ні, але мій тато з ним знайомий. Він працює на нього.

Після того, як я це почула в мене все перевернулось всередині. Ні, такого не може бути. Він звичайний бізнесмен і все.

Подорож виявилася не такою, як я очікувала. Те, що починалося як спокійний і затишний день у компанії Сальваторе, перетворилося на щось значно складніше. Здавалось, що кожна відповідь породжує більше запитань.

Сидячи в автомобілі, я не могла заспокоїтись. Соля мирно спала в автокріслі, не підозрюючи про мою тривогу. Слова Ізабелли крутилися у голові: "Мій тато з ним знайомий. Він працює на нього."

"Як це можливо? Хто такий Сальваторе насправді?" — думки не давали мені спокою. Все, що я знала про нього, тепер виглядало як частина ретельно вибудованої історії.

Я дивилась, як змінювались пейзажі за вікном, коли водій обернувся до мене:

— Міс, ми майже на місці. Зараз усе буде добре.

"На місці?" — подумала я, але промовчала. Я боялась, що мій голос зрадить усю паніку, яку я відчувала.

Коли ми зупинилися, перед нами відкрився вид на величезний маєток на березі Атлантичного океану на острові Лонг-Айленд. Високі стіни, озброєна охорона, усе це виглядало як кадр з фільму про мафію.

Охоронець, який відкрив двері, сказав:

— Пані Амаліє, вас чекають всередині.

Я міцніше притиснула до себе Соломію, яка тільки-но прокинулася, і, взявши сумки, пішла всередину.

— Добрий вечір, — почувся не знайомий голос, і переді мною з’явився високий чоловік у дорогому костюмі. Його обличчя було серйозним, але привітним. — Я Джуліано. Містер Сальваторе наказав забезпечити вас усім необхідним.

— Що тут відбувається? — мій голос зривався. — Хто такий Сальваторе?

Джуліано мовчки подивився на мене, ніби вирішуючи, чи варто відповідати.

— Містер Сальваторе — це не просто бізнесмен. Він... керує цією територією. Влада і контроль — його робота.

Моє серце впало.

— Ви хочете сказати, що він... мафіозі?

— Міс, — Джуліано зупинився. — Це складно пояснити словами. Але можу вас запевнити, що ви і ваша донька тут у повній безпеці.