Розділ 8

Амалія

Я була дуже здивована, коли ввечері в двері подзвонили, спочатку мене охопила паніка, проте мені вдалося стримати її. Відкривши двері, я побачила кур'єра.

— Доброго вечора, Ви, Амалія Авраменко? — запитав чоловік років 30.

— Так я, щось сталося? — напружено запитала я.

— Ні, все нормально, розпишіться ось тут і тоді я зможу віддати вам букет, — тільки зараз я звернула увагу на те, що на підвіконні навпроти дверей квартири лежав величезний букет лаванди. Розписавшись чоловік віддав мені букет, після чого побажав гарного дня та попрямував у бік ліфту.

Я зачинила двері та, притримуючи букет лаванди в руках, замислилась. Лаванду я любила, але це точно не хтось із близьких, оскільки вони б точно попередили мене. В мене була тільки одна ідея, хто міг це зробити.... Сальваторе Мореті, але навіщо йому це. І я впевнилась і цьому, коли побачила листівку.

«Я дуже радий, що, Ви, погодились на співпрацю, впевнений все вийде чудово. С.М.»

З однієї сторони мені було неймовірно приємно, оскільки останній раз я отримувала букет від чоловіка близько 2 років тому на своє день народження, а тут просто так. Але те, що це фактично не знайомий мені чоловік лякало мене.

Поставивши квіти у вазу, я написала та подякувала Сальваторе, після чого почала гратися з донькою.

Весь тиждень я провела з донькою, а також пояснював няні, що і як. Вже завтра буде перша зйомка для компанії і я дуже хвилююсь, проте Ізабелла намагається мене заспокоїти і в неї це виходить.

— Я впевнена, що все буде просто прекрасно, — промовила подруга.

Проте я все одно переживала, оскільки я вперше в житті буду обличчям бренду, а тут ще й всесвітньо відомого бренду.

Наступного ранку я прокинулася ще до будильника. Хвилювання не давало мені спокою, хоча я намагалася себе заспокоїти думкою, що все буде добре.

Я зібралася швидко: легкий макіяж, зручний одяг і зібране в акуратний пучок волосся. На вході мене вже чекала машина з водієм, який мав доставити мене до місця зйомки.

Коли я приїхала, мене зустріли представники команди. Всі були дуже привітними, але їхній професійний підхід лише збільшував мою тривогу. Режисер зйомки, висока жінка з коротким рудим волоссям на ім'я Мелані, одразу взяла керування в свої руки.

— Амаліє, раді бачити! — вона потиснула мені руку. — Не хвилюйся, ми зробимо все максимально комфортно для тебе.

Мене відвели до гримерки, де працювала ціла команда стилістів і візажистів. Через пів години я вже була у вишуканій сукні кольору лаванди — символічно, чи не так? Волосся вкладене в елегантні локони, а макіяж підкреслював природну красу.

Зйомка проходила в розкішному особняку з величезними панорамними вікнами. Камера слідувала за кожним моїм рухом, а Мелані весь час давала вказівки:

— Усміхнися, Амаліє! Ти — уособлення впевненості й елегантності.

До кінця зйомки я вже почала відчувати себе більш розслаблено. Команда хвалила мої старання, і навіть режисер виглядала задоволеною.

Але найбільше мене здивував момент, коли до знімального майданчика несподівано зайшов Сальваторе Мореті. У строгому костюмі, з бездоганною поставою, він уважно спостерігав за процесом, не втручаючись. Його присутність одразу змусила мене знову відчути напругу.

— Чудова робота, Амаліє, — сказав він, підходячи ближче, коли зйомку завершили. — Я не помилився у своєму виборі.

— Дякую, — відповіла я, намагаючись приховати своє збентеження.

— Це тільки початок, — його голос звучав тепло, але водночас загадково. — Ви впоралися чудово, і я впевнений, що попереду нас чекають великі звершення.

Я лише кивнула, і він, побажавши всім гарного дня, зник так само раптово, як і з’явився.

Проте після завершення зйомки мені на телефон прийшло повідомлення.

С.М.:«Запрошую вас відсвяткувати нашу першу зйомку в ресторані "Le Bernardin" о 18:30.»

Цього разу номер був не прихований і я змогла підписати його.

В середину мене вирували дві різні емоції. Так, Сальваторе був дуже гарним чоловіком, проте його зацікавленість в мені трохи лякає. Колись моя цікавість мене згубить, проте я погоджуюсь на зустріч. Коли я приїхала додому почала готуватися до зустрічі. Мені пощастило, що у Барбари не було планів і вона погодилась залишитися із Соломією.

Рівно о 18:30 я зайшла до ресторану розташованого на Манхеттені, у самому серці  Мідтаун.

— Доброго вечора міс Авраменко, раді бачити, Вас, в нашому ресторані, — промовив адміністратор, який підійшов до мене. — Я, Вас, проведу до вашого місця.

— Я була б дуже вдячна, — посміхнулась у відповідь.

Як виявилося Сальваторе сидів окремо від усіх, хоча це і не дивно, власник такої величезної фірми також інколи хоче побути сам і в тиші.

— Доброго вечора, — промовила я, сідаючи на стілець, який мені відсунув адміністратор.

— Доброго, прекрасна леді, — сказав чоловік, чим викликав у мене посмішку.

— Як вам сьогоднішня зйомка? — запитав Сальваторе, уважно дивлячись на мене своїми карими очима.

— Вона була... хвилюючою, але водночас надзвичайно цікавою. Ваша команда дійсно професіонали, — відповіла я, намагаючись приховати легке хвилювання.

— Це лише початок, Амаліє. Ви маєте величезний потенціал, і я радий, що ми співпрацюємо.

Його впевненість змушувала мене одночасно відчувати себе значущою і трохи збентеженою. Офіціант підійшов, аби прийняти замовлення, і Сальваторе одразу запропонував:

— Можливо, я порекомендую щось із нашого меню? Тут чудово готують морепродукти.

— Чудово, довіряю вашому смаку, — кивнула я, намагаючись бути невимушеною.

Замовлення зроблено, і я помітила, як Сальваторе, здається, ретельно зважує кожне слово. Його поведінка була стриманою, але водночас відчувалося, що він хоче дізнатися більше про мене.

— Ви згадували доньку, — почав він несподівано. — Можу припустити, що вона — найдорожче, що є в світі.