Розділ 3

Амалія

Піднявшись на другий поверх, я підійшла до своєї кімнати. Зараз в Солі повинен бути обідній сон, тому я тихо, аби не розбудити доньку зайшла до кімнати. Саме так, як я і думала Соломія зараз мило сопить у своїй колисці. Побачивши її, з моїх очей потекли сльози, як же я сумувала за нею.

Тихо, щоб не розбудити її я обережно взяла Злату на руки та лягла разом з нею на ліжко. Вона пахла неймовірно сильно, це був такий рідний запах. Я ніколи не думала, що коли небудь настільки полюблю запах полуниці, проте тепер це мій улюблений запах. В своїх думках я не помітила, як заснула. Відкривши очі, перше що трапилось мені на очі це Соломія, яка схоже також тільки прокинулась та розглядала мене з таким захватом та посмішкою, що не могла нічого зробити крім того, як посміхнутися та прижати їх до себе.

— Моя маленька, — прошепотіла я обіймаючи її. Ми так пролежали певний час, поки Соля не почала протестувати. Вона явно вже хотіла їсти, тому взявши її на руки я спустилась на перший поверх, де якраз на терасі був накритий стіл.

— Нарешті дві соні прокинулась, — промовив тато, який допомагав мамі.

— Вдома завжди краще спиться, — відповіла та сіла на своє місце. Поруч з ним вже якраз стояв стільчик для годування. — Обожнюю проводити час ось так, з вами.

— Ми також сонечко, проте тобі також потрібно будувати стосунки, — промовила мама.

— Зараз не час, я не готова до цього, — промовила я. Мені важко довіряти чоловікам, а особливо після того, як мій колишній хлопець, якому я довіряла абсолютно все кинув мене та проміняв на мою подругу.

— Але якщо тобі буде потрібна якась допомога, то ми з мамою завжди готові прийти тобі на допомогу, — промовив мій батько.

— Дякую, я вам дуже вдячна, — далі ми їли майже мовчки тільки час від часу перекидались деякими фразами.

Потім тато поїхав на роботу, а ми залишилися утрьох.

— Мамо, ти не проти, якщо до нас в гості прийде Анна, вона якраз прилетіла з Парижу, — промовила я, поки гралась із Соломією.

— Звичайно не проти, — відповіла вона. — До того ж у нас є певні справи.

— Добре, — коли мама покинула вітальню я взяла телефон та написала повідомлення подрузі, що чекаю на неї.

Анна приїхала через хвилин 20. Вона завжди була такою: легка на підйом, завжди усміхнена і, здавалось, знала, як підтримати мене навіть у найважчі моменти. Ми не бачилися майже пів року, але за цей час вона залишалася однією з двох подруг, яким я довіряла.

— Амаліє, я тебе просто не впізнаю! — вигукнула Анна, щойно увійшла до будинку, і кинулася обіймати мене. — Ти змінилася. Але, звичайно, тільки в кращий бік.

— А ти все така ж гучна, — пожартувала я, притискаючи її до себе.

— Як я сумувала! І де моя маленька принцеса? — Анна озирнулась, шукаючи Соломію.

— Вона якраз заснула після обіду. Не хвилюйся, у нас ще буде час, — відповіла я з усмішкою.

Ми вмостилися на терасі, вже прибрався посуд із обіду. Я приготувала каву, і ми почали говорити про все на світі: Анна розповідала про своє життя в Парижі, показувала фото, а я слухала, намагаючись не думати про всі ті питання, які не давали мені спокою останнім часом.

— А тепер давай, розказуй, що нового у твоєму житті, — серйозно сказала Анна, поставивши чашку кави на стіл. — Ти завжди уникала деталей, але я відчуваю, що в тебе щось відбувається.

Я зітхнула. Анна мала талант виколупувати з мене всі секрети, навіть якщо я цього не хотіла.

— У моєму житті зараз тільки одна турбота — Соломія, — відповіла я.

— І все ж, — вона примружила очі, — ти не можеш весь час ховатися за донькою. Розкажи, що було в Парижі. Щось трапилося?

Я замислилась, пригадуючи ту коротку мить на показі мод, коли наші погляди перетнулися. Сальваторе Мореті. Це ім'я, яке я намагалася витіснити зі своїх думок, проте воно вперто поверталося.

— Нічого такого, — нарешті промовила я. — Просто Париж, робота, трохи стресу.

Анна кинула на мене недовірливий погляд, але не наполягала.

— Ну добре, якщо ти вирішила тримати все в собі, я не буду тиснути. Але, Амаліє, ти знаєш, що я завжди поруч, правда? — неначе пригрозила Аня.

— Звісно, знаю, — відповіла я, усміхаючись.

Наша розмова повернулася до спокійних тем. Але навіть після того, як Анна пішла, я ще довго сиділа на терасі, думаючи про все. Моя донька була єдиною причиною, чому я трималася, але Сальваторе...його образ переслідував мене, хоч я й не хотіла цього визнавати.

Я подивилася на свій телефон, роздумуючи, чи варто відповідати на повідомлення, яке з’явилося вранці. Воно було від анонімного номера, проте десь всередині себе я здогадувалась від кого воно, проте вирішила пересвідчитись.

?:«Ми маємо зустрітися»

Амалія:«Хто ви?»

Я була здивована, коли відповідь прийшла майже миттєво.

С.М.:«Сальваторе Мореті»

Амалія: «Що вам від мене потрібно?»

С.М.: «Я хочу запропонувати вам угоду, від якої ви не зможете відмовитись.»

Ці слова насторожили мене, проте я все-таки вирішила написати.

Амалія:«Мене зараз немає в США, я повернуся за декілька днів.»

С.М.:«Добре, коли повернетеся я чекатиму на зустріч з вами.»

Амалія:«Домовились.»

Мені було дуже цікаво, що цей чоловік хоче з мене. Так я знаю що він власник найбільшої фірми з виготовлення ювелірних виробів, але до чого тут я... Звичайна модель.

Провівши в батьків ще декілька днів, я вже разом з Солею повертаємось додому в Нью-Йорк. Дякувати Богу моя донечка перенесла політ просто чудово, також було на руку те, що в салоні бізнес класу нікого не було і я могла не переживати, що хтось міг заважати Солі, або ж навпаки. В аеропорту на мене чекала Ізабелла з кульками та квітами.