Розділ 1

Амалія

Нью-Йорк завжди був містом контрастів. Тисячі різних життів, сплетених у один безжальний механізм. І серед цього всього було моє. Мене звали Амалія — модель, яку світи моди та гламуру знали і шанували, але яку, насправді, мало хто знав по-справжньому.

Цього разу я вирушала до Парижа. Показ мод у рамках тижня моди. Париж… Краса… Розкіш… Усе це було моїм життям, яким я захоплювалася, але при цьому я не могла позбутися відчуття порожнечі. Кожен крок на подіумі був бездоганним, кожен погляд з об’єктивів камер — захоплюючим. Але за лаштунками я завжди відчувала, що все це — лише фасад, під яким приховувалась темрява.

Коли я вийшла на подіум, світло кольорових вогнів осяяло моє тіло, так ніби я була єдиною зіркою на цьому вечірньому небі. Я відчувала погляди, які проходили по мені, але одразу ж змогла зупинити їх. Моє життя було під тотальним контролем. Саме так я думала, до того моменту, поки не зустріла його.

У залі, на першому ряду, сиділи важливі гості. Я побачила його, коли проходила повз. Його погляд — не такий, як у всіх інших. Глибокий, холодний, але в той самий час наповнений відчуттям, якого я ніколи не зустрічала в цьому світі — небезпеки і сили.

Він був одягнений у темних брюках, з ідеально підігнаною сорочкою, кольору темної зимньої ночі, на яку було б неможливо не звернути увагу. Але не це привернуло мою увагу. У його очах була не просто байдужість до навколишнього світу, а холодна впевненість у тому, що він — той, хто керую цим світом.

Цей погляд. Я вже не могла його забути.

Через місяць

Я гуляю зі своєю собакою вечірнім парком, раніше у мене була дещо інша компанія, проте чоловік, якому я довірилась, вирішив, що я йому не потрібна. Так у мене є батьки, найкращі батьки в світі, проте вони в Україні, тому зараз Тофі мій найкращий друг.

Після прогулянки зі своїм песиком я вирішила зайнятися своєю улюбленою справою, а саме приготувати щось смачненьке. Мій вибір пав на улюблений десерт – тирамісу. Незважаючи на те, що я модель, десерти це моя слабкість. Увімкнувши серіал, почала готувати. Десь в середині процесу мій телефон задзвонив. Це були батьки. Зазвичай ми домовляємось про розмови, адже в нас різні часові пояси. Можливо, щось сталося?

Амалія: привіт, мої любі.

Катерина: донечка наша, як ти? Ми за тобою скучили.

Амалія: зі мною все добре, ми не бачились тільки декілька днів, але я дуже сильно за вами скучила.

Олександр: і ми сонечко.

Амалія: через декілька днів я буду поруч з вами. Розповідайте, як ваші справи, як там маленька принцеса?

Катерина: вона росте з неймовірною швидкістю.

Тут я почула дитячий плач.

Олександр: а ось і твоя принцеса прокинулась.

Після сказаних слів, тато встав зі свого місця та попрямував до дитячої, залишаючи нас з мамою удвох.

Катерина: в Солі зараз лізуть зуби і це доволі складно, а ще вона сумує за мамою.

Від цих слів у мене навернулося на очах сльози, ми не бачились тільки тиждень, а я вже сумую за своєю крихіткою. Якби не проблеми з квартирою, я б нізащо не залишила її з батьками, хоч це і було тільки на місяць. Звичайно, літати до України кожен тиждень це доволі важко, але я не можу інакше, проте тепер коли всі проблеми вирішено, я щаслива, до того ж кімната маленької принцеси вже давно чекає на свою маленьку власницю.

Катерина: сонечко моє, не плач, я впевнена що Соломія також відчуває, що мама її не залишила, а в неї є деякі проблеми, які вона вирішить та повернення до неї.

Амалія: мамо я вже взяла квитки і завтра вночі вилітаю до вас. Я все владнала навіть знайшла няню, тому я заберу свою крихітку до себе.

Від почутого моя мама посміхнулась. Вони були найкращими батьками у світі... Хоча ні, вони і найкращі бабуся з дідусем у світі.

Катерина: сонечко, ти відпочивай готуйся до польоту, а я піду допоможу твоєму татові з онукою, тому що схоже він не справляється.

На цьому наша розмова закінчилась, як тільки екран телефону потух я попрямувала до кімнати, де зараз проводжу майже весь свій вільний час. Сівши біля маленької дитячої люльки з моїх очей потекли сльози.

— Моя крихітка вибач, що ти зараз там абсолютно одна. Я так винна перед тобою, — ймовірніше за все у вас в голові зараз питання. В неї є донька? Як вона могла покинути свою доньку?

Я думаю варто почати з початку.

Так у мене є донька. Їй 6 місяців і звати цю принцесу Соломія. Хто її батько? Це найгірший чоловік в моєму житті, тому що я довіряла йому, вірила, він для мене був усім, а цей виродок мене зґвалтував, а коли я прокинулась наступного ранку побачила, що гардероб пустий. Мені було неймовірно боляче, проте я вже нічого не могла зробити. Дізнавшись, що вагітна в мене навіть не було вибору, однозначно аборт. Проте все змінило УЗД, яке мені зробили перед тим, як робити операцію, саме тоді коли вперше побачила її зрозуміла, що не зможу так вчитини з дитиною, яка ні в чому не винна. Так я поставила на паузу свою кар'єру. Чи шкодую я? Ні, нізащо у світі, адже зараз маю найкращу та найріднішу дівчинку в світі. Я почуваюсь неймовірно винною, через те, що моя маленька місяць прожила з батьками. Це було зв'язано з тим, що я переїхала з Парижу до Нью-Йорка, аби для Соломії це було не так важко, вона була місяць з моїми батьками.

Весь наступний день я готувалась до перельоту. Вже о 20:00 я прямувала по своєму гейту до літака. На мене чекав переліт тривалістю 10 годин. Вже об 13:30 я вийшла з літаку та прямувала на вихід, де на мене чекав тато.