Розділ 1

Амалія 

Нью-Йорк завжди був містом контрастів. Тисячі різних життів, сплетених у один безжальний механізм. І серед цього всього було моє. Мене звали Амалія — модель, яку світи моди та гламуру знали й шанували, але насправді мало хто знав по-справжньому.

Цього разу я вирушала до Парижа — показ мод у рамках Тижня моди. Париж. Краса. Розкіш. Усе це було моїм життям, яким я захоплювалася, але при цьому не могла позбутися відчуття порожнечі. Кожен крок на подіумі був бездоганним, кожен погляд з об’єктивів камер — захоплюючим. Але за лаштунками я завжди відчувала, що все це — лише фасад, під яким приховується темрява.

Коли я вийшла на подіум, світло кольорових вогнів осяяло моє тіло, так ніби я була єдиною зіркою на цьому вечірньому небі. Я відчувала погляди, які проходили по мені, але одразу ж змогла зупинити їх. Моє життя було під контролем. Так я думала, до того моменту, поки не зустріла його.

На першому ряду, серед важливих гостей, я побачила його, коли проходила повз. Його погляд був не таким, як у всіх інших. Глибокий, холодний, але водночас наповнений відчуттям, якого я ніколи не зустрічала в цьому світі — небезпеки і сили.

Він був одягнений у темний костюм, з ідеально підігнаною сорочкою, на яку було неможливо не звернути увагу. Але не це привернуло мою увагу. В його очах була не просто байдужість до навколишнього світу, а холодна впевненість у тому, що він — той, хто завжди керує ситуацією.

Цей погляд. Я не могла його забути.

---

Через місяць

Я гуляю зі своєю собакою вечірнім парком. Раніше у мене була інша компанія, але чоловік, якому я довірилася, вирішив, що я йому більше не потрібна. Так, у мене є батьки — найкращі в світі, але вони в Україні, і ми не можемо бачитися часто. Тому зараз Тофі — мій найкращий друг.

Після прогулянки зі своїм песиком я вирішила зайнятися улюбленою справою — приготувати щось смачненьке. Мій вибір впав на улюблений десерт — тірамісу. Незважаючи на те, що я модель, десерти — це моя слабкість. Вмикаючи серіал, я почала готувати. Десь на середині процесу мій телефон задзвонив. Це були батьки. Було пізно, тому я здивувалася.

Амалія: Привіт, мої любі.
Катерина: Донечка наша, як ти? Ми за тобою скучили.
Амалія: Зі мною все добре, ми не бачились тільки кілька днів, але я дуже сильно за вами скучила.
Олександр: І ми, сонечко.
Амалія: Через кілька днів буду вдома. Розповідайте, як ваші справи? Як там маленька принцеса?
Катерина: Вона росте з неймовірною швидкістю.

Тут я почула дитячий плач.

Олександр: А ось і твоя принцеса прокинулась.

Після цих слів тато встав зі свого місця і попрямував до дитячої, залишаючи нас з мамою удвох.

Катерина: В Солі зараз лізуть зуби, і це доволі складно. А ще їй не вистачає мами.

Від цих слів у мене навернулися сльози. Ми не бачились тільки тиждень, а я вже сумую за своєю крихіткою. Якби не проблеми з квартирою, я б нізащо не залишила її з батьками, хоч це і було лише на місяць. Літати до України кожен тиждень — складно, але я не могла по-іншому. Проте тепер, коли все вирішено, я щаслива. Кімната маленької принцеси вже чекає на свою власницю.

Катерина: Сонечко моє, не плач. Я впевнена, що Соломія також відчуває, що мама її не залишила, а просто має деякі проблеми, які вона вирішить і повернеться до неї.
Амалія: Мамо, я вже взяла квитки. Завтра вночі вилітаю до вас. Я все владнала, навіть знайшла няню, тому заберу свою крихітку до себе.

Після цих слів моя мама посміхнулась. Вони були найкращими батьками у світі... Хоча ні, вони і найкращі бабуся з дідусем у світі.

Катерина: Сонечко, ти відпочивай, готуйся до польоту, а я піду допоможу твоєму татові з онукою, бо схоже він не справляється.

На цьому наша розмова закінчилася. Як тільки екран телефону потух, я попрямувала до кімнати, де проводила більшу частину свого вільного часу. Сівши біля дитячої люльки, з моїх очей потекли сльози.

— Моя крихітка, вибач, що ти зараз там, абсолютно одна. Я так винна перед тобою, — ймовірно, у вас зараз виникло питання: У неї є донька? Як вона могла покинути свою доньку?

Дозвольте пояснити.

Так, у мене є донька. Їй 6 місяців, і звати її Соломія. Хто її батько? Це найгірший чоловік у моєму житті. Я йому довіряла, вірила, він був для мене всім. Але цей виродок мене зґвалтував, а коли я прокинулась наступного ранку, то побачила, що гардероб порожній. Мені було боляче, я почуваюсь без силою, але я вже нічого не могла зробити. Дізнавшись, що я вагітна, я навіть не мала вибору — однозначно аборт. Проте все змінило УЗД, яке мені зробили перед операцією. Саме тоді, коли вперше побачила її, зрозуміла, що не зможу так вчинити з дитиною, яка ні в чому не винна. Так я поставила на паузу свою кар'єру. Чи шкодую я? Ні, нізащо у світі. Адже зараз я маю найкращу та найріднішу дівчинку на світі.

Я почуваюсь неймовірно винною, що моя маленька місяць провела з батьками. Це було через переїзд з Парижа до Нью-Йорка, аби для Соломії це було не так важко. Вона пробула місяць з моїми батьками.

Весь наступний день я готувалася до перельоту. О 20:00 я прямувала до свого гейту. На мене чекав переліт тривалістю 10 годин. О 13:30 я вийшла з літака та прямувала до виходу, де на мене чекав тато.

— Тато, — прокричала я та побігла до нього в обійми.

— Моя маленька дівчинка, привіт, — промовив він, гладячи мене по волоссі.

— Ти довго мене чекав? — запитала, намагаючись вибратися з обіймів, щоб забрати свої речі.

— Ні, я потрапив в затори, тому тільки приїхав, — відповів він.

Забравши речі, ми поїхали додому. Я так сумувала за ним, хоч і не була тут тільки тиждень... вдома є вдома.