РОЗДІЛ 9.1

Бар був майже повний: вільними залишилися всього три столики. Я хотіла вибрати той, що був далі за всі інші, але побачила Вала, що вже сидів самотньо в кутку зали. Він виглядав дивнувато навіть для себе: озирався навсібіч і м’яв серветку. Побачивши мене, він судомно почав махати рукою. Я приєдналась до нього і впала на диван. Не встигли ми привітатись, як Вал із повними емоцій очима випалив:

– Я бачив Ярмілова!

– Ого! І як враження?

– Я ледь не обісрався, клянуся! З ним ще Крут і Локі були. Вони виглядають як голодні крокодили. 

– Вони справді такі, якими їх описують?

– Крут – стриманий соціопат, складений, як грецький бог, а Локі – суміш маніяка-вбивці з клоуном із найстрашнішого сна. І це сильно применшено. Я б волів більше з ними не зустрічатись. Але порівняно із «самим» – чисто діти. Ярмілов – це просто жесть. Коли дивиться своїми очима, здається, що наскрізь бачить. Ніби душу з тебе виймає! – хлопця аж трусило від емоцій.

– Нічого собі. А чого тебе викликали? Що ти примудрився накоїти? – зацікавлена розмовою, я навіть на секунду забула про свої власні переживання.

– На щастя, нічого поганого! Ти ж знаєш, що в Стожарі є радіозвʼязок. Раніше наші радєйки могли працювати тільки на одній частоті. А одну чистоту, по-перше, можуть слухати всі, а по-друге, її легко «злити» тим, хто не має права слухати. Тому різні служби використовували різні частоти: у мисливців одна, у керівництва– інша, у медиків – третя і так далі. У Ярмілова в приймальні я штук десь бачив, і вони постійно щось передавали: то одна, то друга. Коротше, шум страшенний. Я ж придумав, як зробити так, що одна радіостанція могла б сприймати до пʼяти частот одночасно.

– Оце так! – чесно кажучи, я була в шоці від почутого. Вал був дійсно талановитою людиною.

– Мені Ярмілов дав завдання – подумати, як збільшити радіус їх роботи, бо зараз десь на кілометрів тридцять-сорок тільки сигнал дістає, – Вал явно пишався собою. Я теж ним пишалась. Те, про що він говорив, було дивовижно.

В цей момент підійшла офіціантка. Вал заходився замовляти напої і закуску для всіх. Виявилось, що крім мого брата з дівчиною, будуть ще Богдан, Тим, Халк, Ігор, колега з роботи Вала і якась дівчина, з якою я ще не була знайома. За нею, начебто, почав упадати Богдан. Я ж знову замовила собі вина. Перш за все тому, що більше нічого іншого не пробувала і на експерименти не була готова.

Хвилин через десять прийшов Ігор, а потім підтягнулись і інші. Вал всім переповідав свою історію, і за столом ставало все жвавіше і веселіше. Останніми прийшли Марк і Катя.

– Ти бачила, хто там? – брат сів поряд зі мною і показав на протилежний від барної стійки бік зали. Людей стало ще більше, і мені довелося придивлятися, щоб зрозуміти, на кого він вказує. За зсунутими трьома столами поодаль сиділо багато дівчат і хлопців, серед яких були «кочівники» і, власне, Біс. Одна з дівчат, білявка в короткій сукні, сиділа дуже близько до нього, активно притискаючись і кидаючи томні посмішки.

– Не бачила, – сказала я, відвертаючись, – мені все одно.

Марк хмикнув:

– Авжеж! По твоєму обличчю це прямо видно.

– Що із замком? – я не хотіла продовжувати цю тему і перевела розмову на те, що мене непокоїло більше, – Поміняли?

– Так. Звісно! Уявляєш, щойно ми прийшли в цех, я побачив там знайомого! Памʼятаєш Сєню, з яким ми вчились разом?

– Сєню? Це той, що з Києва з батьком приїхали?

– Ні, то Сєва. А Сєня – це той, дьорганий. Ми ще думали, що він на якихось наркотиках сидить. Він і зараз, щойно мене побачив, аж підскочив.

– І що, він столяром зараз працює?

– Так! І він замінив нам замки за дві хвилини! – брат дістав з кишені нового ключа і простягнув мені.

– Я рада, – я дійсно була рада. Думати про те, що треба вертатись в квартиру, до якої є доступ ще у когось, крім нас з братом, було страшно.

Марк нахилився так, щоб нас ніхто не чув:

– Як думаєш, хто міг до нас залізти?

Я вже думала про це, але нічого не приходило в голову.

– Не знаю. Хіба що порядківці з Кола.

– Що? – брата аж перекосило.

– Уяви! Весь цей час вони розшукували нас. І нарешті розвідали, де ми, – я із серйозни виразом обличчя дивилась на нього.

– Ти що, жартуєш? – Марк жартома вдарив мене в плече, – як не соромно?

Ми разом засміялись.

– А якщо серйозно, як думаєш, нас шукали?

– Думаю, якийсь час точно шукали. Але це було б дивно навіть для Кола витрачати купу ресурсів, щоб знайти злодюжку, що вкрала пару флаконів пігулок.

Тим часом бар все заповнювався і заповнювався людьми. Не знаю, чи бувало тут так жваво постійно, але сьогодні в «Плані Б» був аншлаг. І чим далі, тим більших обертів набувала вечірка. За нашим столиком мінялись люди: Марк з Катею то уходили танцювати, то повертались. Богдан активно залицявся до дівчини, Халк також привів за стіл руду красуню, Вал то зависав на барі, то десь пропадав. До нас підсаджувались невідомі мені люди, а потім йшли.  За відчуттями давно перевалило за опівніч. Я ж випила вже два чи три бокали, і відчула, що маю провітритись, а краще – взагалі повернутись додому. Я взяла куртку, наплічник і вийшла на задній двір бару, туди, де ми цілувались з Бісом минулого мого походу сюди.